Глава 20

Софія

- Що сталося? - вимовляю до мами, коли помічаю її присутність в палаті. Від слабкості в тілі ледве розплющую очі. Мама підходить ближче до мене та сідає поруч. 

- Не хвилюйся, тобі варто відпочити та дотримуватися рекомендацій від лікаря. Зараз вже все добре, можеш бути спокійною. - торкається долонею маківку голови, як в дитинстві. 

- З дитиною все ж добре? - запитую у неї, бо незважаючи на заспокійливі слова мами, помічаю в її очах нервовість. 

- Все буде добре, якщо будеш слухатися лікарів, загроза вже минула. - видихаю з полегшенням, звичайно я буду робити все, що мені скажуть для своєї дитини. 

- Добре. А яка зараз година? Так їсти хочеться, коли буде вечеря? - на мої слова мама дістає лоточки з домашнею їжею, хоч це не те, що я полюбляю їсти, зате корисне для мене та малюка. Факт того, що це домашня їжа мене вже тішить. 

- Доню, він весь цей час був з тобою, був сам не свій, коли ти втратила свідомість. - каже мені матуся, коли я їм смачний суп, виявляється корисна їжа може бути смачною. - Він чудовий хлопець, просто оступився в своїх діях, наробив дурниць. Та хіба людина не заслуговує на другий шанс, якщо усвідомлює свої помилки?

Відкладаю їжу на тумбу, що стоїть поруч біля ліжка, мені пощастило, що у мене особиста палата з окремим душем та зі всіма зручностями. 

- Я не хочу бути з ним. - твердо кажу та в мої слова вона не вірить. 

- Навіщо обманюєш сама себе? Ти ж досі кохаєш його, бачу це по твоїх очах. Вони з татом помирилися та намагаються знайти спільну мову. - шоковано дивлюсь на неї, бо за один день вони вирішили налагодити стосунки. - І він тебе теж любить, кричав це майже на всю лікарню, тому подумай над моїми словами. Для мене головне, щоб ти була щаслива, тому керуйся своїми почуттями, а не емоціями. Не поспішайте з висновками. 

- Про що тут можна думати? Він використовував мене та мої почуття, я хоч і пробачила його, але створити сім'ю у нас не вийде. Я не хочу, щоб людина, яка здатна та такі вчинки також виховувала мою дитину. 

- Доню, але...

- Він знав, що я зовсім не причетна до їхніх справ та він вирішив зіграти зі мною, навмисно спланував це та закохав. Йому було байдуже, що я тут ні в чому не винна та розумів, що буде робити боляче мені. Хоча за що? Що я йому поганого зробила? Чому він так вчиняв зі мною? - починаю нервувати, тому намагаюсь заспокоїтися. - Давай не будемо говорити про нього. 

- Домовилися, єдине, що тобі варто знати. Його мати також вплутана в цю історію, вони сварилися нещодавно. Тому тобі вирішувати, але не поспішай з своїм рішенням.

Через декілька годин за мамою приїхав тато та обговоривши разом з батьками ще декілька хвилин вони вирушили додому. В телефоні не хочу сидіти, тому беру книгу та починаю читати любовний роман, з перших сторінок сюжет захоплює та я не можу відірватися від книги. Не одразу помічаю, що в палаті я більше не сама.

- Софія... - знайомий голос змушує відірватися від книги та подивитися на нього. 

Він підходить ближче до мене, ставить букет квітів в вазу та присідає на лікарняне ліжко поруч біля мене. Спостерігаємо одне за одним та ніхто не наважується заговорити першим. Він простягає долоню до моєї щоки та починає поглажувати, декілька секунд не реагую, а потім відсуваюсь від нього. 

- Як ви? - запитує про мій стан та нашого малюка. 

- Все добре, лікар сказала, що стан стабілізувався, більше загрози немає. Тиждень потрібно ще побути тут на всякий випадок, але можна не хвилюватися. - спокійно кажу йому, бо розумію як батько дитини він має право це знати.

- Пробач мені... - заглядає мені в очі. 

- Я тобі вже пробачила, коли дізналась про вагітність. Тоді я вирішила, що всю свою любов до тебе віддам нашій дитині. Як ти дізнався про це? 

- Каріна бачила тебе в гінекологічному відділенні та одразу зрозуміла в чому справа. За певну ціну розповіла мені про це, - незрозуміло дивлюсь на нього, він це помічає та одразу пояснює. - Між нами з нею нічого не було, вона отримувала гроші за те, що розповідала мені про тебе всю інформацію. Доречі, в новини тоді вона злила інфу, а ти тоді подумала, що це я. Хотіла знову щось зробити, щоб нашкодити тобі, але більше такого не повториться. 

- Пробач...я дійсно звинуватила тебе не перевіривши. 

- Софіє, не вибачайся. - ніжно бере мене за руку та наближає до себе, коротко цілує, від чого по тілу починають йти мурахи. - Я допустив багато помилок, але я хочу бути з вами. Ти зможеш мені пробачити та довіритися знову? Почнемо все з початку?

- Ні, ми вже одного разу спробували та нічого з цього не вийшло. Я не проти налагодити наші стосунки, заради дитини будемо намагатися нормально спілкуватися та піклуватися про нього. Тому я пропоную стати друзями, ти не проти? - чоловік декілька хвилин мовчить. 

- Софія, ти зараз це серйозно? - киваю в знак згоди та він це не сприймає, мабуть пропозиція про друзів йому не до вподоби. 

- Так.

- Я хочу бути не лише твоїм другом, але і чоловіком. - він каже так щиро, що моє серце починає відстукувати швидше та пригадую його нещодавні дії та слова, як в мить приходжу до себе.