Глава 19

Артем

- Синку, не хвилюйся, з нею та дитиною все буде добре, під час вагітності інколи трапляється втрата свідомості. У мене з тобою теж таке було, десь перехвилювалася і ось результат. 

- Мамо, ти розумієш, що з нею це все відбувається через мене, - присідаю біля палати та кидаю погляд на батька Софії, - ця помста зробила тільки гірше мені. 

- Артеме, я теж дуже завинила перед тобою, не думала, що все зайде так далеко. - помітно нервує та не дивиться мені в очі. 

- Ти про що? - не розумію про що зараз піде мова. - Мамо, скажи мені, досить мовчати. - підвищую голос та помічаю погляди батьків Софії на нас. Вони стоять осторонь та здалеку чекають на вихід лікаря. 

По їхньому вигляду помітні їхні хвилювання за доньку, біологічний батько намагається заспокоїти свою дружину. Хоча і сам не в кращому стані і мені теж боляче. Раптом щось станеться жахливе, то я собі цього ніколи не пробачу. 

- Поговоримо про це пізніше та не тут. - відповідає мама. - Тобі і так не легко зараз, а після цього ти мене зненавидеш.

- Мамо, кажи зараз. Я ніколи не буду тебе ненавидіти, бо ти мені дуже дорога, не приховуй від мене нічого. 

- Я просто думала, що твоєю ціллю буде тільки компанія, а не те, що все станеться саме так, тому і мовчала. Я пробачила твого батька давно, але тобі не казала нічого, бо боялася та думала, що ти ще більше будеш розвиватися в бізнесі.

- Я не розумію до чого це все.

- Під час вагітності я сама пішла від нього та збрехала, що ти не його син, ніби то я завагітніла від іншого. Але це не так, він дійсно твій біологічний батько. - нервово переводжу погляд на маму, сподіваюсь вона зараз каже все це не серйозно та мої сподівання руйнуються. - Він часто їздив у відрядження та я дізналася про зраду коханого. Я не могла тоді його пробачити та вирішила зробити йому так само нестерпно боляче. 

- Що? - різко підводжусь та вскакую на ноги. - Та цього бути не може, тобто все це було даремно та я відмовлявся від почуттів до коханої дівчини через помсту, що не мала ніякого значення? 

- Я не знала, що все станеться саме так. Синку, пробач мені...

- Не потрібно вибачатися, хоча ти вчинила неправильно, але в тому, що сталося з Софією тільки моя провина. Вон зараз в такому стані лише через мене. 

- Синку, - підходить ближче та приобнімає за плечі. - все буде добре. 

- Я вже не впевнений в цьому.. 

Та нас перебиває лікар, що виходить з палати Софії. Його вигляд насторожує мене, я боюсь почути жахливі речі. Ніколи не пробачу собі, що доводив Софію та вчиняв з нею так жахливо. Все це в певній мірі сталося через мене, бо вона постійно знаходилася в стресових ситуаціях. 

- Хто рідні пацієнтки? - запитує лікар, а я швидко підходжу до нього, мама тримається поруч біля мене, а батьки Софії на голос лікаря теж підходять ближче. 

- Що з нею? - мій голос тремтить, ніколи ще не ставалося такого зі мною. Для того, щоб вести бізнес потрібно мати холодний розум, а тут я вперше не можу тримати себе в руках. 

- Ми зробили все, що могли...- слова, що збивають дихання. Ну цього не може бути. - Не можу давати вам гарантій, але її вагітність зараз під загрозою. Їй потрібно буде залишитись в лікарні, будемо слідкувати за її подальшим станом. Єдине, ніяких хвилювань, повноцінне харчування та поки що не підніматися з ліжка. 

- З нею та дитиною все буде добре? 

- Все залежить від того, чи будете ви дотримуватися рекомендацій. А ми зробимо все, що в наших силах. Приходьте до неї вже завтра, сьогодні пацієнткі потрібен відпочинок та спокій.

- Дякую вам. - тисну йому руку та спираюсь на холодну стіну. 

Не розумію, що буде далі, але точно знаю я хочу бути з Софією та нашою дитиною поруч. Мене зараз не хвилює, як буде відбуватися спілкування з її батьками, чи пробачить вона взагалі мене та чи повірить в щирість моїх почуттів до неї.

Важливо одне, щоб з ними все було гаразд, а там я впораюсь. Зроблю все, забуду про помсту та відпущу минуле, але ми станемо сім'єю разом.

Я буду поруч з ними та нікуди не піду звідси. Буду сидіти під дверима, але не залишу їх самих. Не буду турбувати та буду поруч разом з ними. 

Мої думки перебиває раптовий дотик чоловічої руки до мого плеча, а саме людини, яку я так ненавидів, а після почутого не знаю, що робити з цим далі.

- Якщо вони дійсно потрібні тобі, тоді бережи їх, - каже батько, - я не буду проти ваших стосунків, якщо вона звичайно захоче бути з тобою після всього. 

- Я...- ком в горлі не дає і слова сказати, бо не розумію тепер, як ставитися до нього. Він не винний у всьому тому, що я звинувачував його. 

- Ти дозволиш налагодити наше спілкування? - з надією запитує тато, а я одразу пригадую знайомий вислів.

- Краще пізно, ніж ніколи. - піднімаюсь з підлоги та стаю навпроти нього. Простягаються руку, на що він одразу тисне мені руку. Відчуваю погляди моєї мами та Софіїної, в їх очах помічаю схвалення та трішки заспокоююсь. Можливо, ще не все втрачено та все налагодиться.

- Обіцяй берегти їх, вона для мене рідна дочка і я дуже люблю її. Не ображай її більше. Вона заслуговує на щастя, як і ти.