Глава 18

Софія

- Цілком логічно, що дитина має жити в повноцінній сім'ї з двома батьками. А я серед тих людей, що відповідає за свої вчинки та несе відповідальність. Тому так всім буде краще. - ніби натякає на минулі вчинки мого батька та з посмішкою дивиться на присутніх. 

- Ти...- моя рука тягнеться до його обличчя та в одну мить звін ляпаса не дає змоги і слова сказати. Я не хотіла цього робити, але від його слів стало так нестерпно, що я і сама не зрозуміла, як це відбулося. 

- Можливо заслужив цього разу, але весіллю бути і нам варто вже готуватися до нього або можемо лише розписатися. Цього буде достатньо. 

- Та яке право ти маєш таке заявляти? Я не вийду заміж за таку людину, як ти, тому на роль нареченої в тебе є інша кандидатка. Ось їй і можеш запропонувати. - мабуть всі присутні в закладі вже спостерігають за нами та мені байдуже. 

- Мені потрібна лише ти, навіщо ти говориш про інших? 

- Потрібна? Тобі? Невже? - емоції беруть в гору, та що він взагалі собі дозволяє. - Нещодавно ти говорив зовсім інше та радив мені триматися подалі від тебе. І яке право ти маєш говорити мені таке? Після того, що ти вчинив, якщо ти забув, то я тобі нагадаю. Ти розтоптав мої почуття до тебе, використовував для своєї помсти, брехав мені кажучи слова кохання. А я вірила та змогла довіритися тобі, а даремно. Ти зрадив мене, а через що? Чому ти робиш боляче мені? Що я зробила тобі? - майже плачучи кажу до нього. 

- Це все більше не важливо, такого не повториться. Тобі потрібно лише бути зі мною та спробувати налагодити стосунки, щоб разом виховувати дитину. Обіцяю більше без сварок між нами. 

- А ти запитав мене, чи хочу я цього? 

- Що тут взагалі відбувається? - запитує тато та ми переводимо погляд одне з одного на нього. - Чому мовчала про вагітність?

- Ми самі все вирішимо, вдвох з Софією, це стосується лише нас. - відповідає Артем. 

- Мені теж цікаво, що це все означає? Синку, поясни мені до чого весілля та хто ця дівчина. - жіночі очі дивляться на мене та вона відкрито розглядає мій зовнішній вигляд. Оцінює, чи підходжу її сину? 

- Вона моя донька, - піднімається з-за столу тато, здається повечеряти сьогодні у нас не вийде, а у мене вже немає сил з'ясовувати стосунки. - нам час йти, це не місце для вирішення таких питань. Якщо ти дійсно хочеш піклуватися про них, то приходь завтра до нас та ви зможете спокійно поговорити, якщо звичайно Софія не буде проти. 

- Тобто донька? - його мама виглядає спантеличеною. - Та ще й вагітна від тебе?  І як це все розуміти? - звертається до свого сина. - Ти ж знаєш, хто це і чудово розумієш ким тобі вона тоді доводиться. Та цього бути не може. 

- Не хвилюйтесь, ми не рідні по крові. Ми можемо поговорити завтра з тобою, але це стосуватиметься лише дитини. Між нами все закінчено, якщо ти не будеш говорити про весілля, то я не проти. 

Ледве встигаю домовити, як відчуваю слабкість в тілі, обличчя Артема розпливається, не вдається сфокусуватися та я бачу лише темряву перед собою. В вухах починає звеніти, а голоси рідних лунають здалеку. Опираюсь руками на стіл, щоб не впасти прямо тут. 

- Софія, що з тобою? - ледве чую стурбований голос Артема та в одну мить не розумію, що відбувається, але я втрачаю свідомість.