Глава 17

Софія

- Ви зможете передати замовнику, щоб він мені більше не передавав їх? - запитую у кур'єра, який кожного дня приносить мені букет з квітами. 

- Це моя робота, тому вибачте, але ні. Візьміть, будь ласка та розпишіться, у мене дуже багато замовлень сьогодні. - простягає мені ручку з документом, швидко підписую та зачиняю двері. 

Дістаю телефон з кишені та набираю контакт Данила, здається він не зрозумів нещодавнього повідомлення та продовжує присилати мені подарунки та букети.

Він наполегливо намагається привернути мою увагу та я не розумію для чого це все. Не можу я йому подобатися, а якщо і так, то чому весь час мовчав. А тут раптово почав залицятися. 

Та я навіть розбиратися з цим не хочу, тому знову друкую йому повідомлення, щоб припинив надсилати мені подарунки, можливо колись він зрозуміє, що користі з цього мало. 

Міцніше охоплюю гарний букет з квітами до себе та йду на кухню, відчиняю тумбу та нахиляюсь, щоб викинути його в смітник. 

Та в мить піднімаюсь та виходжу на вулицю, перехоплюю нашу сусідку, що живе через будинок та вручаю їй цей гарний букет. Не можу я викинути таку красу в смітник, можливо комусь вони покращать настрій, як і моїй сусідці. Бо по її посмішці можна зрозуміти у мене це вийшло зробити. 

Заходжу в будинок та зазираю у вітальню, помічаю там маму з татом, що обіймають одне одного та разом дивляться фільм. Посміхаюсь від такої картини, їхнє кохання дуже міцне і я така щаслива бачити їх такими радісними. Не хочу порушувати їхню ідилію, тому розвертаюсь та йду в бік своєї кімнати та знайомий голос зупиняє мене.

- Софія, ти куди? - повертаюсь на татів голос та все-таки проходжу у вітальню. 

- Не хотіла вам заважати, тому я краще піду до себе, у мене багато справ накопилося. 

- Сьогодні вихідний день, а ми вже так довго нікуди не вибиралися разом. Можливо, підемо кудись повечеряємо? - тато помічає мій погляд та одразу розуміє про що я думаю. - Так, у нас зараз виникли певні фінансові проблеми, але не хвилюйтесь у мене є певні збереження за довгі роки. Взагалі не думайте про це, я вирішу всі питання. 

- Тату, я хотіла звільнитися з компанії, але поки зараз не можу. Виникла така ситуація, що потрібно спочатку знайти роботу в іншому місці, а вже потім звільнятися. Я буду вам допомагати, чим зможу. - запевняю батьків, щоб вони розуміли в будь-якому випадку вони можуть покластися на мене. 

Гроші я заробляю непогані, що зрештою і зупиняє мене звільнитися, бо мені варто думати про те, що через декілька місяців я стану мамою та потрібно буде купляти багато дитячих речей та все необхідне. А зараз я можу розраховувати лише на себе. 

- Доню, якщо він більше не турбує тебе, то ти роби так, як тобі буде комфортно. Думай про те, як ти почуваєшся, коли працюєш там, все інше не важливо. Я підтримаю будь-який твій вибір. Тим паче ця компанія дуже важлива для мене, тому дивись слідкуй там. Сподіваюсь він не почне розорювати те, що я будував роками та продовжить мою роботу. 

- Ну тоді я збиратися. - кажу батькам та швидко йду до своєї кімнати. 

Обираю легку довгу сукню та випрямляю своє волосся, наношу легкий макіяж та дивлюсь на себе в дзеркало. Мій живіт скоро буде помітний, а я і досі нічого не сказала батькам. Я вже доросла дівчина, але я боюсь їхньої реакції, бо так вийшло, що я прийомна дитина завагітніла від рідного сина свого батька. Дуже не типова ситуація, тому я зволікаю та нічого їм не розповідаю. Можливо сьогодні буде чудовий момент, щоб розповісти про це? 

- Що ви будете замовляти? - розгортаю меню та в цей час запитую у батьків. Одразу розумію, що я замовлю собі, помітила лосося на пару з запеченими овочами. 

- Я все як завжди, а ти люба? - звертається тато до моєї мами, вона одразу киває в знак згоди. 

- Мені потрібно дещо сказати, це дуже важливо. - починаю розмову, коли офіціант відходить від нашого столика після того, як прийняв замовлення. - Я хотіла вам сказати, що... - не встигаю домовити, бо помічаю здивовані погляди батьків на якийсь столик, що знаходиться за моєю спиною. 

Мені одразу стає цікаво кого вони та побачили та повертаюсь в той самий бік. Одразу помічаю його очі на собі та розвертаюсь назад. Ну це суцільний фарт. Розумію, що наш вечір вже зіпсований та варто чекати сюрпризів від Артема.

Він сидить за декілька столиків від нас поруч з дорослою жінкою. Ну ось потрібно було йому прямо зараз, в цей же час та саме сюди прийти, коли ми також тут. Неочікувана зустріч і не скажу, що приємна.

- Зачекайте, це ж вона... - каже тато та дивиться в їхній бік, вони одразу це відчувають та також повертаються на нас, по виразу обличчя жінки стає зрозуміло, вона впізнала тата з першого погляду. 

Не важко здогадатися, що це мама Артема та від цього не легше. Наш відпочинок вже зіпсований, бо Артем не відводить погляду від мене та в одну мить піднімається зі свого стільця та йде в наш бік. Його мати також підводиться та йде за ним. 

- Ось це так зустріч, не очікувала побачити тебе тут. - звертається жінка до мого тата. 

В цей час Артем нахиляється ближче до мене та нашіптує мені на вухо, від почутого починаю хвилюватися. Мені потрібно заспокоїтися, бо хвилювання в моєму положенні не потрібні. Сподіваюсь, що він збрехав мені та не зробить цього та даремно.