Глава 14

Артем

В моїх планах зовсім не було того, щоб всі дізналися правду, інформацію хтось спеціально злив в мережу. Мені необхідно дізнатися хто саме за цим стоїть. Набираю свого друга та очікую його в своєму кабінеті.

На душі досі жахливо, бажання помститися їм завдає болю мені та зійти з цього шляху вже не можливо. Що зроблено, то вже не повернути. Годину невідривно розбираюсь з документами та чую стукіт дверей, мій секретарь попереджає про прихід Данила. 

- Привіт. - тисну йому руку та сідаю назад в крісло. - Ти не в настрої? - запитую його, бо помічаю нахмурений погляд в мій бік. 

- Привіт, все просто чудово. - фиркає на мене та мені стає не по собі від такої поведінки друга. 

- Що трапилося? 

- Ти міг одразу розповісти мені кому плануєш мстити, якби я знав хто це, то не допомагав би тобі ніколи. Ти як тільки почав з нею зустрічатися знав, що вона його донька? Спеціально все це почав?

- Не одразу. Чому ти так переймаєшся? Тобі хіба не байдуже на це все, вони тобі чужі люди. Тим паче компанію свою ти отримаєш, коли я вирішу всі справи та повернусь назад.

- Ці тижні вона повністю ігнорує мене та мої звінки, я втратив її довіру двічі. А все через тебе. - гнівно кидає мені та стискає кулаки. Здається на фірму Данилу зовсім байдуже, йому потрібна Софія і мені це не подобається.

- То ти вирішив почати спілкуватися з нею? Чи що? - пильна увага Данила до Софії починає дратувати, він не приховує своєї зацікавленості в ній і мене це чіпляє. Я її ревную, дуже сильно ревную. 

- Вона мені подобається, я хочу з нею зустрічатися. - прямо каже мені, а мене пробирає злість від цього. - Артем, ти знаєш я розумію тебе та і мене постарайся зрозуміти, почуття не обирають. Тим паче ти ненавидиш її та сам кинув, а ваші розбірки це зовсім не мої справи, тому я хочу сказати тобі чесно, бо ми друзі. Не хочу, щоб ти дізнався про це від інших, я хочу бути з нею та я це зроблю. Припини мучити її, вона ні в чому не винна. 

- Чому раптом ти почав цікавитися нею? Раніше за тобою такого не помічав, хіба не твої слова, що вона не твій типаж. Та й взагалі ти з подругою її був. 

- Це вже давно почалося. Вона подобається мені вже довгий час, я лише не знав, як до неї підійти. Тому й почав зустрічатися з Каріною, думав буду ближче до Софії та нічого путнього з цього не вийшло. - зізнається друг, а мені стали зрозумілі слова Каріни, що всі обирають Софію, вона знала про це, коли була з ним. 

- Сподіваюсь ти розумієш, що ви не зможете бути парою? - дивлюсь на нього очима повними злістю, зовсім забув для чого покликав свого друга, тепер мене не цікавить хто розповсюдив інформацію. То дрібниці, а те що Данило зараз каже мене хвилює набагато більше.

- Ні, я так не думаю. Вона буде моя. Якщо доведеться зруйнувати нашу дружбу заради неї, то я це зроблю. - коротко додає та виходить з кабінету. 

Тільки - но двері зачиняються грюкаю руками по столу, намагаюсь відновити своє дихання. Та мені це зовсім все не подобається, не можу допустити того, щоб вона була з кимось. Мене це дратує, одна лише думка, що вона може бути з іншим чоловіком доводить мене до стану ревнощів. Я не дозволю їм бути разом. 

Цілий день проводжу в кабінеті та розбираюсь з паперами, вести два бізнесу одночасно виявилося занадто важко та я міг би не займатися фірмою, що заполучив від біологічного батька, але я не можу так вести справи, багато людей працюють в цій фірмі. 

Вони можуть втратити роботу та гроші, щоб прогодувати себе, тому вкладаю всі сили в цю компанію також.

Під вечір потрапляю в орендовану квартиру та одразу лягаю в ліжко. Думки самі повертають мене в той час, коли я вперше привів сюди Софію, яка лише нещодавно готувала мені сніданок на цій кухні та щиро посміхалася мені. Дивились фільм на цьому ліжку та безперестанку цілувалися. 

Починаючи цю помсту я не думав, що настільки буду залежати від неї, я навіть познайомився з нею спочатку не знаючи хто вона насправді. Софія подобалась мені по справжньому та ось неможливі ці почуття. 

З самого ранку заходжу в фірму та піднімаюсь на поверх мого офісу, вітаюсь з секретарем та прошу її зробити каву. Відчиняю двері свого кабінету та дивуюсь, не очікував тут когось побачити. Тим паче його, за цей місяць я встиг зробити все, щоб ми менше змогли бачитися одне з одним. Я знав, що він часто шукав зустрічі зі мною та хотів поговорити про все.

Та вже занадто пізно щось обговорювати, мені потрібна була його увага раніше. Він запізнився, передбачаючи про що він захоче говорити ігнорую його присутність та проходжу до свого столу. Мовчу та відчуваю його погляд на собі.

- Ми домовлялися з тобою, що ти не будеш контактувати з моєю донькою, - ніби наголошує на цьому слові та продовжує, - якщо я віддам тобі половину компанії. Та чому я тоді вчора бачив свою дитину заплакану? Що ти знову зробив їй? - стискає руки в кулаки, жовна видніється на обличчі, здивований як він переймається нею, вона ж його прийомна дитина, а він хвилюється за неї, як за рідну. 

- Наскаржилася вже своєму батькові? - ніби з глузуванням кажу та сідаю за ноутбук, показуючи розмову далі продовжувати я не хочу. 

- Та ти навіть не знаєш, яка вона насправді, хоча чому я дивуюсь ти був з нею по зрозумілій мені причині. Тоді я скажу тобі вона ніколи мені ні на що не скаржиться, жодного разу про тебе Софія нічого поганого не казала, а навпаки захищала тебе. Та розумієш помітити її стан дуже легко, я сам можу побачити, що їй важко, а вчора вона взагалі була сама не своя.