Глава 12

Софія

- Софія, ти вдома? - питає тато, щойно зачиняються вхідні двері. Я не відповідаю і просто сиджу в своїй кімнаті. На моєму обличчі вже немає сліз, але моя душа розчавлена ​​і розбита на крихітні тріщинки.

Батько зайшов до мене в кімнату, оглянув мій стан, підійшов, відразу обійняв мене, поцілував у маківку голови та кинув на мене схвильований погляд. Одним виглядом змушує повірити, що ми впораємося. Головне разом.

- Тату...

- Донечка, я все знаю. Він не заслуговує на твоє кохання, те, як він вчинив з тобою жахливо, та в цьому є і моя провина. Пробач мені.

- Тату, про що ти говориш? - звільняюсь від обіймів та витираю сльози, що знову котяться по моєму обличчю. Досить рюмсати, не хочу плакати через нього, я зможу пройти через це. Знищу своє кохання до нього. 

- Давай ти заспокоїшся, поїси та відпочинеш. Тоді ми з тобою спокійно про все поговоримо. Обіцяю тобі все розповісти, бо саме через мене все це відбувається. Помститися хоче мені через тебе, бо знає як я дорожу тобою. Доню, прошу тебе не зв`язуйся з ним. - в цей момент не дивиться мені в очі, йому соромно та мені хочеться дізнатися всю правду саме зараз. 

- Мені потрібно знати все. Ти розумієш, тату? - дивлюсь на нього очима, повними болю й розчарування. - Я його кохаю, мої почуття не можуть зникнути з клацанням пальців. Незважаючи на всі його вчинки, він мені все ще потрібен мені. Скажи мені щось, що змусить мене ненавидіти його і відключе мої емоції, щоб я могла позбутися цих почуттів.

- Ти мене теж будеш ненавидіти. - додає він. 

- Я маю право знати правду, і врешті  - решт я рано чи пізно всеодно про це дізнаюсь. 

- Він мій син. - констатує тато. Ця інформація вибиває мене з колії, декілька секунд витріщаюсь на нього та переварюю інформацію в голові. На таке я точно не очікувала, будь - що, але не це.

- Весь цей час ти знав про це та мовчав? - перше, що вилітає з моїх вуст. Сьогодні надзвичайно шалений день, що повністю кардинально змінює моє життя. І все це сталося за декілька годин. 

- Ні. Все не так, я не впізнав власного сина. - моя брова повзе догори. Як можна не впізнати рідну дитину?

- Чому ти не зміг впізнати його? Та чому ви чужі одне одному? Що між вами сталося? - питання безупинну крутяться в моїй голові. Не розумію, що взагалі відбувається. 

- Ми з його мамою багато років тому були разом, кохали одне одного та готувалися до шлюбу, одного дня вона розповіла мені про свою вагітність. Тоді я щиро зрадів від цієї новини, проте потім з'явились проблеми в компанії, часто їздив за кордон та мало часу приділяв їм уваги, його мама не витримала та поїхала в інше місто. Залишивши записку, що у неї є інший чоловік та дитина саме від нього. І я змирився, не шукав зустрічі з ними, не намагався перевірити, чи дійсно він не мій син та повністю занурився в роботу. Як виявилося його мати збрехала, він мій рідний син. 

- Як ти міг так легко його відпустити? Прийняти це та не перевірити, чи казала його мати правду. Тобі було байдуже? - не хочу засуджувати його, але його вчинки мені не зрозуміти. Колись я також проходила через це, я була покинута власними батьками та мені пощастило, що мене всиновили.

- Я зустрів твою маму та розпочав нове життя, так я часто згадував про нього. Коли твоя мама не змогла завагітніти ми почали розглядати варіант всиновлення. І так в нашому житті з'явилась ти, наша улюблена доченька. 

- Цим всиновленням ти хотів хоча б якось себе виправдати? Якщо залишив власного сина, то зробиш все для прийомної доньки? - здогадки обпікають все тіло, нудота підкочує через нерви, мені важко все це зараз сприймати. 

- Ні. - бере мене за руку та охоплює долоню. - З самого початку, як тільки ми всиновили тебе це не був спосіб виправдати свої вчинки в минулому, це був наш свідомий вибір з твоєю мамою. Софія, я не вважаю тебе прийомною дитиною, ти моя рідна донька, яку ми з твоєю мамою дуже любимо. Я не дозволю, щоб з тобою вчиняли так, навіть власний син. За свої вчинки маю відповідати лише я. 

- Тому він хоче помститися саме так, він знає, що стану для тебе найболючішим ударом? Тато, я не виправдовую твої вчинки, але і засуджувати не хочу і не буду. Ми сім'я та ми впораємося разом. Не хвилюйся за це все. Гаразд? - намагаюсь заспокоїти його.

- Софія, проблема в тому, що тепер компанія розподілена між нами, він володіє 50% акцій, тому вважається повноцінним власником, як і я. 

- Тобто? Це через ту вашу угоду, він підробив папери? Пробач тату, я теж винна. Дуже швидко довірилася йому та він зміг втертися у твою довіру. - перепрошую з розумінням того, що виправити вже нічого неможливо. Якби я не закохалася в нього, то нічого цього не було б. 

- Не вибачайся...ти тут не винна. І все не так, нічого він не підробляв. Я сам віддам йому половину компанії. 

- Чому?

- Така була його умова, щоб він більше не робив боляче тобі. Я б віддав би йому всі акції, лише б він не наближався до тебе. Та це неможливо, максимально, що я міг віддати це половина компанії. І він це розуміє. - комок в горлі не дає вимовити й слова.

Навіть після поцілунку з Каріною я мала надію, що він кохає мене та сам цього лише не хоче визнати, бо мені не віриться, що можна так правдоподібно брехати про власні почуття. Дарма все, бо він зміг так легко проміняти мене на компанію.