Глава 10

Софія

За цей місяць я остаточно зрозуміла, що закохалась в нього, при наших зустрічах серце стукає, наче божевільне. Воно реагує так саме на нього. Після нашого повернення з відпустки тато заключив угоду з Артемом стосовно бізнесу. І тепер мій коханий буде частіше з`являтися в офісі,  де я тепер працюю.

Після стажування мене одразу взяли на посаду - помічника директора. Робота здавалась мені легкою, проте це не так. Кожного дня працюю без перерви, щоб розібрати безліч паперів. Після договору тата з Артемом у мене з`явилась надія, що він тепер залишиться в цьому місті та нам не доведеться випробувати стосунки на відстані. Це трішки заспокоювало мене, бо поїхати з ним поки що я точно не зможу. 

Підходжу до кав`ярні поруч з нашим офісом та чекаю в черзі, щоб замовити каву з шоколадними круасанами. Кафе заповнено людьми, бо саме зараз обідня перерва та всі годину намагаються відпочити від роботи, що роблю і я.

В очікуванні замовлення на мій телефон приходить сповіщення. Мабуть, знову мій начальник чимось незадоволений, але ні. Це не він. Чому Данило шукає зі мною зустрічі? Ми з ним знайомі, проте точно не найкращі друзі, я знаю про його дружбу з коханим та ми ніколи не збиралися компаніями. Мені хотілося проводити більше часу разом з Артемом наодинці. Лише вдвох. 

Данило: Привіт. Софа, нам потрібно терміново зустрітися. Я маю тобі дещо розповісти. 

Не розумію сутності повідомлення, ми з ним ніяк не пов`язані та й що такого він мені може сказати. Про що нам взагалі говорити? Хоча цікавість до повідомлення підвищується.

Софія: Привіт. Не вважаю це доречним. Та я не думаю, що нам є про що говорити. 

Попри весь інтерес у мене немає часу, щоб говорити з ним. Впевнена, це точно щось не суттєве. Та не потребує моєї уваги, це ж Данило, можливо, він хоче поговорити про те, як повернути стосунки з Каріною. На це часу витрачати я точно не хочу та й лізти в їхні стосунки. Як мені казала подруга, не маленькі самі розбирайтесь. 

Данило: Я тебе дуже прошу, давай зустрінемося. Від цього залежить твоє майбутнє і твоїх батьків. Скажи мені де ти, я під`їду. 

Мій пульс підвищується після прочитаних слів, бо ця зустріч має стосуватися саме мене та моїх рідних. Робота може і почекати заради такого, бо тепер я з Данилом сама хочу зустрітися та дізнатися про що саме він говорить. Що він знає? 

Софія: В мене зараз обід, буду чекати в кафе біля офісу мого тата. Знаєш де це? 

Данило: Так. Зараз буду. 

Поки чекаю на знайомого мене починає окутувати страх, якщо це так терміново, то справи погані. Перебираю пальці та намагаюсь втихомирити своє дихання, їм випічку та дивлюсь на годинник. Пройшло лише п`ять хвилин, але для мене наче ціла година. Постійно поправляю воріт свого піджака та споглядаю на двері. Сподіваюсь він приїде якнайшвидше.

Постукую пальцями по столу та прокручую все у голові, своїх батьків я вважаю найкращим, що сталося зі мною в житті. Вони врятували мене від самотності та подарували безліч спогадів батьківської любові, якої мені раніше не вистачало. Своїх близьких я буду оберігати та захищати, чого б мені це не коштувало. Я зроблю все заради них. 

Нерви роблять з мене божевільну, та мені здається всі люди в приміщенні оглядаються на мене через мій неспокійний стан. Нарешті помічаю його біля входу та махаю рукою, щоб він мене побачив. Швидко підходить до мене та сідає навпроти на стілець, швидко замовляє каву та повертається. 

- Скажи мені про що ти говорив у повідомленні. Що нам загрожує? Розкажи мені все в деталях. Прошу тебе. - дивлюсь на нього, намагаюсь зрозуміти його. 

- Ти зустрічаєшся з Артемом? - задає дивне мені питання. Ми ж зовсім про інше мали говорити. 

- Та до чого тут це? Свої стосунки з ним не планую з тобою обговорювати, це не твоє діло. Ти мені говорив про зовсім інше. - я і так довго чекала на пояснення від нього та моя терплячість вже не витримує. Вона на грані, а він наче спеціально розтягує час. 

- Ти маєш кинути його. Інакше...

- Та ти взагалі з розуму зійшов. Хто ти для мене, щоб я тебе слухала, я ніколи його не покину та буду з ним. Я кохаю його, можливо, для тебе ці слова незрозумілі, ти ж лише використовуєш дівчат на ніч. Як тобі знати, що таке справжні почуття до людини? - слова вилітають з моїх вуст та лише потім приходить усвідомлення сказаного.

Це було занадто різко та й в кожної людини своє життя, я не маю права його засуджувати. Та що сказано вже не повернути. Хлопець дивиться ніби крізь мене та мені стає боляче. По його обличчю помітно, що для нього ці слова неприємні та образливі. 

- Можливо, ти права і я не знаю, що таке кохання. - голосно видихає та спустошеними очима дивиться на мене. - Та я не хочу, щоб тебе використали й твої почуття. Таких добрих та світлих людей потрібно берегти від жорстокості цього світу. І я вперше хочу зробити щось хороше та вберегти тебе від цього всього. 

Не розумію про що він говорить та мені здається він зараз щирий та відвертий зі мною. Намагається допомогти мені, коли я його образила. Він міг би прямо зараз піти та нічого сказати, але він не зробив цього. 

- Пробач... - ковтаю ком в горлі. - Я готова вислухати причину чому мені варто розійтися з ним. Просто поговоримо, все - таки це моє життя та вирішувати своє особисте буду всеодно самостійно. Почути тебе мені теж варто, він як ніяк твій друг.