Глава 9

Артем

Те, що сталося мене дуже дратує. В моїх планах зовсім не було цього, та і й змінити вже нічого не можна. Вона втратила невинність зі мною, та це не тішить мене, а навпаки доводить до божевілля. Що мені тепер з нею робити? 

Помічаю її на кухні та грізно запитую важливе для мене питання, мене дивує її спокійність. Виходжу з кухні розлюченим та злим, мене всього трясе від ситуації, що виникла. Чому мені стає гидко від того, що я зробив?

Бо для мене це було лише один з пунктів, щоб ми стали ближче, а для неї це почуття закоханості. Відчуваю себе цілковитим бовдуром. Заходжу до кімнати та берусь за голову, не розумію, що мені робити далі та що з цим робити.

Знаю лише одне - від свого плану я не відступлю. Її батько багато в чому завинив перед моєю мамою, вона страждала через нього та плакала беззупинну на моїх очах. Так дівчина немає відповідати за його вчинки, проте вона для нього найважливіша на світі й саме це зможе дійсно зачепити його почуття.

- Що трапилося? - заходить в кімнату дівчина та присідає поруч. - Ти злишся через те, що я не сказала тобі? Пробач, я не думала що для тебе це так важливо. - бере за руку та дивиться прямо в мої очі. 

- Що мені робити з тобою? - запитую у неї, та здається це питання варто поставити собі. 

- Зустрічатися, кохати та піклуватися? - запитує дівчина та підводиться з ліжка. - Я взагалі не розумію в чому тут проблема, ти зараз поводиш себе зовсім по - іншому. Хіба я зробила щось не так? Якщо тобі щось не подобається, то можеш мені про це сказати напряму, а не втікати від мене та мовчати. Та ще й звинувачувати в чомусь. - дівчина здається не могла більше себе контролювати, на її очах почали виднітися сльози. - Чи все це було сплановано? - стискає руки в кулаки.

- Ти про що? - не розумію про що вона говорить. 

- Ти зміг переспати зі мною, а тепер вдаєш дурня, що не спиш з незайманими. Це для того, щоб я тебе не діставали, чи для чого ти це робиш? Я взагалі очікувала зовсім іншого. - кричить на мене та продовжує плакати, різко змахує сльози з обличчя та розвертається до дверей. Ну ні дівчинка, ти від мене нікуди не підеш. Хапаю її за руку та розвертаю до себе, вона сідає до мене на коліна та починає пручатися. 

- Все не так, заспокойся. -  намагаюсь втихомирити дівчину. Зараз я не можу її відпустити, якщо я вже почав цю гру, то назад дороги немає.

- Відпусти мене. - пручається та намагається вирватися. Притискаюсь до її губ та починаю цілувати, можливо хоча б це змусить її трішки заспокоїтися. Дівчина відповідає мені та вгамовує свій гнів, варто запам'ятати цей спосіб, щоб заспокоювати її. 

- Пробач мені. - промовляю до неї, коли ми відстороняємося. Затискаю дівчину у своїх обіймах. - Для мене це просто важливо та і неочікувано було. Та я зробив це занадто різко.

- Я теж була не права. - каже мені гарячим подихом на вухо. - Мої слова були занадто різкими, тому ми двоє були не праві. А тепер ходімо на кухню, наш сніданок з кавою вже холодні, доведеться готувати все заново.

- Каву приготую я, все інше ти.- кажу до неї, вона киває та знову міцно обіймає. Врешті підводиться та ми йдемо на кухню. 

Зовсім не розумію, що з нами буде далі, бо мене починає лякати те, що я прив'язуюсь до дівчини. Мені не потрібно цього навіть робити, бо ще трішки та я кину дівчину. Коли зроблю те, що запланував, одне з них до речі я вже і так зробив.