Глава 7 Софія

Софія

В душі все перевертається від майбутньої зустрічі. Це стається вперше. Я знайомлю батьків зі своїм хлопцем, парадокс в тому, що зустрічатися почали не так давно та й для зустрічі це зарано. А вже відбувається така важлива для мене подія. Допомагаю мамі в приготуванні страв, та лише моя допомога повертається боком. То перекину щось, то не встигаю нічого, а ще спалила смачний яблучний пиріг. Я нервую та й дуже сильно. Мама одразу помічає мій стан та схвильована дивиться на мене, намагається заспокоїти.

- Доню, не нервуйся ти так. Все пройде чудово, от побачиш. Впевнена твій вибір правильний, тому не переймайся так сильно. Та розслабся. - приобнімає за плечі. Підходить до плити та починає смажити м`ясо, додає до нього приправи. Смажений стейк - улюблена страва тата. 

- Боюсь, що щось піде не так. Для мене це важливий крок і насправді я не готова до такого, батько як завжди наполіг та відмовитися не було можливості. Артем погодився, щоб не засмучувати мене. - підходжу до мами та дістаю овочі для салату. - Просто тато наполягав і він не зміг відмовити. Розумієш?

- Після того випадку він почав ще більше хвилюватися за тебе, тому його можна зрозуміти. Ти ж знаєш, що сперечатися з ним немає сенсу. Все пройде чудово, та й він прийме будь - який твій вибір. Йому лише потрібно переконатися в надійності хлопця. От і все. 

- Можливо, матуся ти права. - обіймаю її та потрохи заспокоююсь. Виходу всеодно немає. 

Накриваємо на стіл безліч страв та сервіруємо його. Переодягаюсь в ніжну сукню кольору айворі, роблю легкий макіяж зі стрілками та додаю трішки парфумів. Дивлюсь на себе та посміхаюсь, вигляд у мене чудовий. Сподіваюсь мої батьки знайдуть спільну мову з Артемом, бо хлопець почав мені дуже подобатися. Це вже більше, ніж звичайна симпатія, хоча і заповітна слова кохання я ще точно не зможу сказати. 

- Доброго дня. - заходить зі мною в вітальню Артем міцно тримаючи мене за руку.

Підходить до моєї матусі та дарує букет квітів. Свій я вже тримаю в руках, повертається до мого батька та потискає його руку. Атмосфера в кімнаті напружена, скидаю все на хвилювання, це досить таки важливий момент для всіх нас. Сідаємо за стіл, коли я починаю тремтіти, Артем помічає це та бере мене за руку, заспокоює та підтримує мене. Дивуюсь наскільки він спокійний. Як у нього це вдається? 

- Отже, Артеме чим ви займаєтесь? - порушує тишу мій батько. 

- Тату, не будемо сьогодні говорити про роботу. - всім своїм виглядом показую, що у нас є інші теми для розмови, але це питання його так хвилює, що він не зупиняється.

- Люба, твій батько цікавиться. Чому ж приховувати? У мене власна компанія з продажу нерухомості лише в іншому місті. - Артем всміхається з реакції мого тата, бо він здивовано коситься на нього. 

- Так цікаво. Такий юний, а вже тримає таку компанію власними зусиллями. Як вам це вдалося? - схвалення Артема відбивається в очах мого батька і я не можу не відчувати радості. Він завжди ставиться з повагою до таких людей, як Артем, що в юному віці можуть відкривати власний бізнес та тримати його на плаву. 

- Не буду брехати, без допомоги моєї самої близької людини тут не обійшлося. З самого початку моя мама допомагала мені та повірила у мої власні сили. Так все і почалося, зараз же вирішую всі питання самостійно. Мама вирішила, що займатися компанією все - таки не її справа та повністю довірила її мені. 

- Чудово. Артеме, буду відвертим, лише факт того, що ви змогли зробити все та показати власні сили переконують мене, що ви цілеспрямована людина та на свої роки дуже наполегливий. Молодець. - слова мого тата викликають посмішку у мене на обличчі, проте Артем зовсім інший, раніше він більше посміхався та і зараз відчуваю холодність в його діях, ніби він зараз тут, бо його змусили до цього. Мене це починає хвилювати, проте скидаю все на те, що для нього це все так само вперше, як і для мене.

- Чому ваш батько не допомагає вам? - різко задає питання.

Артем напружується ще більше та декілька хвилин просто мовчить, споглядає на мого батька та міцніше стискає мою руку. Стає боляче та неприємно. Хочу розімкнути наші руки, але він не дозволяє та стискає ще більше. Невже він не розуміє, що робить мені так боляче? 

- Вибачте, я не хочу про це говорити. - Артем послаблює хватку й відповідає.

- Не варто просити вибачення, все і так зрозуміло. Він не взяв відповідальності за вас? - я дивуюсь прямолінійності свого батька, розумію що це в його характері, але мій хлопець попросив його про це не говорити. Та він не зупиняється. - Гидко від таких людей, ніколи не розумів батьків, що можуть залишити свою дитину без батьківської підтримки та допомоги. 

- Тато... - не встигаю домовити, як коханий перебиває. 

- Так ви праві, така людина не заслуговує на повагу. Але я не думаю, що мені потрібно говорити про нього, тому що я не можу нести відповідальність за його дії. Особливо про таку людину. 

Потім, за вечерею, все йде гладко і спокійно. Артем сподобався моїм батькам, тому що я бачу в їхніх очах схвалення. Іноді, коли ми переглядаємося з Артемом, він посміхається і почувається з нами комфортно.

- Ви не будете проти, якщо ваша дочка поїде зі мною на три дні за місто? 

- Якщо Софія погоджується, навіщо нам забороняти? - каже матуся та отримує кивок від батька. Він також не проти.