Глава 5

Місяць потому

- Ти втомився? - ніжними очима дивиться на мене Софія. 

- Так. Багато справ накопилося останнім часом. Пробач, що ми не можемо проводити більше часу разом. - охоплюю її руку та розглядаю Софію. 

- Я все розумію. - відпиває вино з келиха. - Мені теж незабаром доведеться більше часу приділяти роботі, після стажування мене чекає заповітне місце всіх працівників фірми. Особистий помічник одного  з директорів компанії в моєму віці це успіх, але я тому не рада. Всі тільки й будуть казати, що мені дісталася ця вакансія через батька. - тяжко видихає та переводить погляд на мене. - Всі мої старання та наполегливість нікого не цікавить, вони бачать лише те, що самі хочуть бачити. Начебто, мені дісталося все легким шляхом. Це неправда. 

- Ти маєш не звертати на них жодної уваги. Не сприймай їхні слова так серйозно, думаю тобі варто почати більше думати про те, що ти сама відчуваєш. Доречі, хотів попередити, що скоро на декілька днів поїду в інше місто. Це ненадовго. 

- Добре. 

Офіціант підходить до нас та приносить замовлення. Все виглядає дуже апетитно та смачно, салат з куркою на грилі пахне неймовірно. На декілька хвилин наші розмови припиняються, ми просто мовчимо та насолоджуємося їжею.

Перший місяць наших стосунків можна назвати ідеальним. У мене були дівчата раніше і жодна з них не викликала таких почуттів, як вона. Нам разом комфортно та приємно і здається вона зачепила мене сильніше, ніж я міг собі подумати. Софія за цей час встигла мені довіритися та відкритися, за короткий час між нами з`явився сильний зв`язок, який з кожним днем збільшується ще більше. 

За цей місяць ми ходили на різноманітні побачення, мене здивував факт того, куди вона полюбляє ходити. Ніколи не думав, що ходити в боулінг лише вдвох так цікаво та незвично, та я в такі місця взагалі рідко ходжу, а з нею ми встигли покататися на льодовій арені, сходити на майстер - клас по готуванні та ліпленні з глини.

Всі її захоплення спочатку дивували мене, але спробувавши все це мені дійсно сподобалося, було весело та цікаво робити щось разом. 

- Софія, що ти тут робиш? - лунає гучний голос поблизу нас. Раптом Софія блідне і ніяковіє. Повертаю голову до незнайомця та застигаю на місці. Людина, яку я ненавиджу вже стільки років знає мою дівчину? Звідки?

- Не підвищуйте на неї голос. - опираюсь руками на стіл та підводжусь. Я не можу контролювати свої емоції, тому що я не очікував побачити його зараз.

- Ти... - не встигає домовити розлючений чоловік.

- Тату, не гнівайся, це мій хлопець – Артем. Я хотіла вас познайомити, але не потрібно так поспішати. Ми нещодавно почали стосунки. – дивлюся на неї вражено. Я щойно це почув? Вона називала його батьком, але як це можливо? Не лише я, але і він дивно дивиться на нас, здається втихомирює власний гнів. 

- Чому ти мені не сказала про це раніше? - не звертає на мене жодної уваги, ніби я для нього порожнє місце. Не дивно, що так було все життя. З самого мого народження.

- Тато, я вже доросла та сама вирішу своє особисте життя, ти обіцяв не втручатися. 

- Гаразд. - нарешті переводить свій гнівний погляд на мене. Єдине, що він викликає у мене так це ненависть, мені гидко навіть спілкуватися з ним. - Чекаємо вас вдома на вихідних. Я хочу знати, з якою людиною зустрічається моя дочка. Ви не заперечуєте, чи не так?

- Я тільки за. - не замислююсь над відповіддю та одразу погоджуюсь. Він не впізнав мене, не знає як виглядає його рідний син. Протягує мені руку, на що я тисну у відповідь. 

- Гарного вам вечора. - поглядом проходиться по нас та виходить з ресторану. 

- Вибач, Артеме. Мій батько переживає за мене, тому завжди намагається контролювати моє життя. Тому якщо ти не підеш, я все зрозумію. 

- Все гаразд. Обов`язково прийду. - стискаю руки в кулаки до болю.

Я повинен припинити наші стосунки, тому що сам факт того, що вона пов`язана з моїм біологічним батьком перекреслює все. Я ніколи не буду з нею. Але чи не краще було б використати це з користю?