Глава 4 Артем

- Ти повинен зробити все, але його компанія має перейти до мене - рішуче кажу до друга та відпиваю свіжо приготовлену каву. - Заплачу тобі скільки захочеш. Мені потрібна твоя допомога в складанні договору.

- Ти все - таки вирішив йому відплатити? - пильно спостерігає Данило. - Я розумію, що ми друзі з тобою, але це не так просто. Як може здаватися, це серйозні люди? Я правий?      

- Компанія буде твоєю. - Цей факт точно має змусити його погодитися та допомогти мені в моєму планові. Така можливість випадає не часто. - Вона не потрібна мені, я лише хочу залишити його ні з чим. На цьому все, а ти станеш власником цієї фірми.      

- Мені варто детально подумати над цим. Безкоштовний сир буває лише в мишоловці. Справа буде не з легких та й осмислити мені все не завадить. Сподіваюсь, ти розумієш? - киваю йому та відволікаюсь на телефон, нарешті Софія відповіла мені. Побажав їй доброго ранку та гарного дня, посміхаюсь як школяр від її повідомлення та повертаюсь до Данила. Той помічає мою усмішку і з цікавістю ретельно розглядає. Він вагається запитати у мене про щось?           

- Як вирішиш, то скажеш свою відповідь. Сподіваюсь ти вирішиш швидко, бо тоді мені доведеться шукати іншого юриста. А на це у мене зовсім немає часу, моя фірма також потребує часу. Тому поміркуй.                         

- Чому ти такий щасливий? - Він дивиться вбік, повертаючи чашку в руці в цей момент та помітно нервує.        

- Тобі цікаво? - кидаю смішок. - Я почав зустрічатися із Софією. - раптом Данило підводиться та дивиться на мене злими очима.           

- Так швидко? - Не зупиняється. Але чому він так реагує? – Не можу повірити, що Софія змогла познайомитися з кимось за такий короткий час. Особливо після того, що з нею сталося нещодавно. Тобі не здається, що ваші стосунки почалися дуже раптово? Якщо ти просто хочеш пограти з нею, то навіть не починай нічого. - мені відверто не подобається те, що він каже.                     

Попри те, що ми друзі, зі своїм особистим життям розберусь самостійно. Зараз він лізить не у свої справи, помічає зміну мого настрою і трохи приглушає свою промову.             

- Це не твоя справа. Просто скажи мені, що було раніше? - вона вже натякала мені на це та не змогла відкритися. Можливо, він принаймні розповість всю історію. - Розкажи, що з нею сталося тоді.    

- Нічого. - стискаю руки в кулаки, рівень агресії підвищується. Між нами вперше сталася неприязнь через дівчину?            

- Скажи мені. - грає жовна на моїх вилицях. - Зараз же. - підходжу та хватаю його за комір сорочки.   

- Гаразд, лише заспокойся. - скидає мої руки та відходить назад. - Одного разу її ледь не... Ми були на подвійному побаченні, запросив свого знайомого сходити з нами, щоб Софа не так заважала нам. Ну ти ж мене розумієш? - негативно хитаю головою, на це він пирхає та продовжує. - Ми з Каріною залишили її з ним. У результаті майже сталося дещо непоправне.          

На цих словах мій пульс підвищується, а гнів стискає все тіло. Її поведінка тепер не здається мені дивною. Все стало зрозумілим.                           

Вона багато чого пережила через дурість своїх друзів, якщо їх можна так називати. Я дуже радий, що вона довірилася мені так швидко після цього. На душі стає приємно, це доводить мені багато чого.  

- Як ви могли залишити її саму? - в голові не вкладається - Невже, ти не розумів, чим таке могло закінчитися? А подруга її... Чому вона дозволила цьому статися? Та як вона досі дружить з вами? - у Данила з'являється посмішка на обличчі. Він явно щось знає.                     

- Ми просили вибачення, коли приходили до неї в лікарню. - застигаю на місці від почутого. - Ти не так зрозумів, все обійшлося та з нею все було гаразд. Її батько наполягав, щоб вона побула там задля перевірки. Він завжди дуже хвилюється за неї та щоб не сталося контролює та перевіряє все. Це в його правилах.               

- Його можна зрозуміти. - не дивуюсь на сказані слова, бо зрозуміло, що він, як батько хвилювався за  неї. - Чому ви залишили її та як все обійшлося?            

- Ти, мабуть здивуєшся, але Каріна її терпіти не може.               

- Що? Вони ж подруги та по словах Софії... - не встигаю доказати, як він перебиває мене.   

- Вона її ненавидить, ось що я тобі скажу. Я не заперечую свою провину, і мені дуже шкода, та дійсно неприємно від самого себе через це, але саме Каріна зробила все, щоб ми тоді пішли звідти. - дивуюсь, хоча вона зробила це вже вдруге, залишила власну подругу саму. - Софія встигла від нього втекти і відразу ж покинула ресторан та пішла додому. Добре, що все закінчилося саме так, я б не пробачив самому собі, що через дурість зміг залишити її з незнайомцем. Після цієї історії в ній щось надламалося та мені стало її щиро шкода. Гидко від самого себе.               

На душі залишається неприємний осад. Я здивований, що вона пробачила їх усіх після того, через що пройшла. Чи може вона все ще довіряти їм та називати їх своїми друзями?

Чи не показує ця ситуація їй, які вони є насправді?                   

- Ти... - Я не встигаю договорити, коли він мене перебиває. Я не знаю, чи можу я вважати його своїм другом почувши це.      

- Жахливий, сам це знаю. Я щиро перепросив у неї за власний вчинок і ми після цього навіть зблизилися. Мене одне дивує, як її батько дізнався. - стає зрозуміло, чому він тепер так хвилюється за неї, боїться знову завдати шкоди їй.