Глава 3

Софія

- Мамо, допоможи вибрати сукню. Яка краща? 

- Ось ця. - мається на увазі чисто біла сукня довжиною до коліна. - Куди ти йдеш?

- Так. Мене запросили на побачення. - посміхаюсь жінці, - Тому сьогодні я затримаюсь та не прийду на вечерю. 

- Ти в ньому впевнена? Йому можна довіряти? Боюся, щоб не було, як минулого разу. – згадала минулі події та завмерла перед дзеркалом, минуло достатньо часу, а я досі не можу забути ті образи та знущання.  - Пробач, що змусила пригадати минуле. - підходить та заглядає в дзеркало. - Донечка, ти у мене надзвичайна красуня. 

- Йому можна довіряти. - за короткий час знайомства у мене вийшло довіритися чоловіку. І  вже цей факт змусив мене погодитися піти з ним на каву. 

- Бажаю добре провести час - виходить з моєї кімнати та у дверях зупиняється, повертається до мене всім корпусом. - Тата, я попереджу. Можеш за це не хвилюватися й нещодавно він казав мені, що хоче серйозно поговорити з тобою. Не забудь. Гаразд? - киваю та двері зачиняються. 

Дивлюся на себе в дзеркало і радію тому, що бачу. Макіяж ідеально поєднується з кольором сукні, а волосся неймовірно закручене в локони. Я доповнюю образ одним із найцінніших речей — кулоном із першою літерою мого імені, подарованим мені батьком.

На телефон надходить повідомлення, що хлопець уже приїхав. Виходжу з дому та помічаю його. Він спирається на власну машину та піднімає погляд, коли за мною зачиняються ворота. У нього в руці чудові квіти — одні з моїх улюблених — тюльпани.

- Привіт. - підходжу ближче до нього та одразу ніяковію від його погляду. Він повністю розглядає мене. Це приємно та незвично, відвикла від такої пильної уваги від чоловіка. 

- Це тобі. - простягає квіти та відчиняє дверцята автівки, - Прекрасно виглядаєш. - коротко додає він, сідаючи в машину. 

- Дякую. 

Під час поїздки повертаю голову до чоловіка та відверто розглядаю його. Гарно натреноване тіло ховається за одягом, а темно-русяве волосся так і хочеться погладити долонею. Моя пильна увага не проходить повз нього та він помічає, як я сканувала його зовнішній вигляд. Він на мить обернувся, подивився на мене глибокими карими очима і дав мені зрозуміти, що помітив мою увагу.
- Тобі це подобається? - питає він мене з посмішкою.

- Про що ти говориш? - навмисно вдаю, що не розумію, про що ми говоримо. Хоча це не так.

- Що ти бачиш. - не зупиняється хлопець, а я помічаю його ямочки на щоках. Ця відмітка на обличчі робить його ще більш привабливішим.

- Я не розумію про що ти кажеш.

- Добре. - все - таки не тисне на мене він та коротко додає. - Тому, що мені подобається те, що я бачу. Ти виглядаєш прекрасно. - мої щоки відразу червоніють, на його комплімент вдячно відповідаю.

Перед моїми очима не звичайна кав`ярня, як я очікувала. Я знаю про цей ресторан та він відноситься до дорожчого сегменту. Я розумію, що він може собі це дозволити, та і я також. А ще я ненавиджу це місце. Надто багато чого тут сталося, саме в цьому місці.  Не люблю такі шикарні заклади, мені набагато приємніше та комфортніше в простому звичайному кафе. Чоловік помічає мій пригнічений вираз обличчя і відразу ж прямо запитує в чому справа зміни настрою.

- Щось сталося? - лагідно бере за руку. - Тобі не подобається цей ресторан? 

- Ми можемо поїхати звідси? Ти запросив мене на звичайну каву та я знаю чудовий заклад, де подають відмінні кавові напої. А ще у них дуже смачні круасани з шоколадом. Ти будеш здивований. - пригадую смак запашної булочки та у мене вже слюньки течуть, від чого посміхаюсь йому. І по його вигляду видно, що йому це подобається. Моя посмішка. - Вона найкраща в нашому місті. Я тобі обіцяю. 

- Ну тоді веди мене. 

- Ми прийшли. - оглядаю, на мій погляд, найкраще місце в нашому місті. - Привіт. Яно, - помічаю давню знайому та різко обіймаю її, - мені як завжди, але в подвійній порції. - підморгую їй, вона розуміє все без слів. 

- Давно ти не була у нас. Ми нарешті тебе дочекалися. Ти не сама? - загадково дивиться. Ну ні, прекрасно знаю Яну і вона не відчепиться від нас з Артемом. 

- Ходімо. - звертаюсь до хлопця. - Ми будемо чекати на замовлення там, де і завжди. - веду його за собою. Помічаю знайомий столик в кутку закладу, єдине місце де хоча б трішки можна сховатися від оточуючих. 

- Твоя правда, тут дуже круто. - Артем відкушує круасан та запиває його кавою. - То ти ще навчаєшся десь? 

- Так. Лише на заочному та й останній курс. Майже не ходжу в університет. А ти де працюєш? 

- У мене власна компанія по продажу нерухомості. - помітно дивуюсь. У такому молодому віці у нього вже така серйозна справа за плечима.

- Нічого собі. Ти молодець. Твої батьки мають тобою пишатися. - хочу похвалити його, але через останні слова хлопець виглядає засмученим. Сказала щось не так? 

- Так. Мама гордиться мною, в принципі без її підтримки мені  було б набагато важче. А ти десь працюєш? 

- Поки ні. Але незабаром я планую проходити стажування в фірмі мого батька. Хоча мені це не дуже подобається. Працювати хочу в іншому місці. - кажу абсолютну правду. Попри турботу до мене, батьки стануть ще більше контролювати мене.