Частина Х. Помилка, яку не треба виправляти. Розділ 40. Презентація без передбачення кохання

Максим

За сім хвилин до фінальної презентації я зрозумів дві речі.

Перша:

я забув флешку.

Друга:

Соломія Кравець у темно-синьому костюмі — це порушення правил чесної конкуренції.

Із другою проблемою було значно складніше.

— Не дивись так, — сказала вона.

Ми стояли за кулісами університетської актової зали.

Попередня команда саме пояснювала комісії, чому їхній сервіс доставки органічних продуктів із використанням блокчейну змінить світ.

Судячи з обличчя Олени Сергіївни, світ чинив активний опір.

Я перевів погляд на ноутбук.

— Як?

— Наче забув, що через сім хвилин ми виходимо на сцену.

— Через костюм.

Соломія подивилася на себе.

— Що з ним?

— Нічого.

— Тоді?

— Саме.

Вона примружилася.

— Це зараз еротичний підтекст?

— Це зараз дуже серйозна технічна оцінка.

— Романюк.

— Ти сама вдягнула це перед людиною зі слабкою нервовою системою.

— У тебе немає слабкої нервової системи.

— Уже є.

Вона намагалася не усміхнутися.

Програла.

Добре.

Якщо ми помремо на сцені, принаймні останнє, що я побачу, буде ця усмішка.

Досить романтично.

Дуже економно щодо похорону.

— Флешка? — запитала вона.

О.

Так.

Перша проблема.

— У гуртожитку.

Соломія завмерла.

— Максиме.

— Є ноутбук.

— Флешка була backup.

— Є хмара.

— Інтернет може впасти.

— Є локальна копія.

— На твоєму ноутбуці?

— На нашому.

— А якщо він…

Я підняв руку.

— Не кажи.

— Що?

— Не давай Всесвіту requirements.

Соломія закрила очі.

— Я знала, що треба мати три копії.

— У нас є три.

— Одна вдома.

— Дуже безпечна копія.

— Безкорисна.

— Не безкорисна. Психологічно підтримує.

Вона зітхнула.

Олена Сергіївна підійшла ззаду.

— Ви готові?

Ми одночасно:

— Ні.

Вона кивнула.

— Добре.

Я:

— Це зараз не допомогло.

— Не повинно.

— Ви неймовірний ментор.

— Саме тому ви ще не закрили стартап.

Справедливо.

На першому ряду сиділи:

Інна;

Яна;

Марта;

Назар;

двоє наших backend-розробників;

дизайнерка;

і Данило Савич.

Так.

Данило.

Бо «Ідеал» презентувався через дві команди після нас.

Мені це не подобалося.

Не професійно.

Особисто теж.

— Він дивиться, — прошепотів я.

Соломія не повернулася.

— Хто?

— Савич.

— На сцену.

— На тебе.

Вона все-таки подивилася.

— Максиме.

— Що?

— Ми зараз виходимо на грантову презентацію.

— Я знаю.

— І ти ревнуєш?

Я подумав.

— Багатозадачність.

Вона тихо засміялася.

— Зосередься.

— Я дуже зосереджений на тому, що він дивиться.

— Він конкурент.

— У нього очі.

— Неймовірно.

— Іноді technology має межі.

Соломія потягнулася до мого коміра.

Поправила.

Дуже близько.

Чорт.

— Що ти робиш?

— У тебе криво.

— Не можна так перед сценою.

— Як?

— Торкатися.

Вона підняла брову.

— Можна?

Погляд.

Наше.

— Так.

Вона поправила ще раз.

Пальці торкнулися шиї.

Я видихнув.

— Це диверсія.

— Це сорочка.

— Я подам скаргу.

— Після пітчу.

— Добре.

Зі сцени пролунали оплески.

Попередня команда завершила.

Ведуча сказала:

— Наступний проєкт — «Синхрон 2.0».

О.

Все.

Існує дивний момент перед виходом на сцену.

Ще секунду ти людина.

Маєш:

шлунок;

страх;

погані думки;

незакриті задачі;

маму в першому ряду.

Потім називають твій проєкт.

І ти маєш перетворитися на людину, яка точно знає, що робить.

Стартап-культура — це значною мірою мистецтво професійно приховувати факт, що всередині ти кричиш.

Ми вийшли.

Світло.

Екран.

Комісія.

П'ятеро.

Троє чоловіків.

Дві жінки.

Перед ними — ноутбуки, вода, таблички з іменами.

Ліворуч — таймер.

05:00

Червоний.

Звичайно.

Все важливе в житті чомусь любить таймери.

Я став справа.

Соломія — зліва.

Вона почала.

І голос у неї був спокійний.

Без жодного натяку, що десять хвилин тому вона погрожувала вбити мене через флешку.

— Більшість сервісів сумісності обіцяють відповісти на просте запитання: «Чи підходите ви одне одному?»

На екрані з'явився великий знак питання.

Без числа.

Без сердець.

Без 98.

— Ми починали з такої самої ідеї, — продовжила вона. — І зрозуміли, що ставили неправильне запитання.

Наступний слайд.

Не передбачати. Допомагати говорити.

Я дивився на комісію.

Одна жінка нахилилася вперед.

Добре.

Поки не спить.

Уже перемога.

Соломія:

— «Синхрон 2.0» не прогнозує успіх стосунків. Він допомагає двом людям побачити теми, де їхні погляди схожі, відрізняються або ще не обговорювалися.

Моя черга.

— Користувачі самі обирають, на які питання відповідати, якими відповідями ділитися й коли припинити аналіз.

Слайд:

Consent by design.

Не люблю англійські слова на українських презентаціях.

Але Назар переміг.

Я продовжив:

— Відмова відповідати не знижує рейтинг.