Аварія

Пройшов місяць була п'ятниця я приїхала в школу. Коли зайшла в клас і не побачила Іллю, то настрій помітно зіпсувався. Пройшов урок я вийшла на вулицю і одразу до мене підбігла Даша
‎- привіт ти чула новину? - Даша
‎- привіт, яку новину? - Ніка
‎- Ілля їхав на швидкості в машині і розбився. На щастя машину він трохи поцарапав, а що з ним я не знаю. Сподіваюся нічого серйозного - Даша
‎Я була шокована і водночас налякана
‎- "що сталося? Як він розбився? З ним все добре?” - Ніка 
‎- Ілля в лікарні? - Ніка
‎- так - Даша
‎Я дізналась адресу, побігла туди. Прийшла в лікарню. Спитала номер палати. Я зупинилась перед дверима палати. Рука вже була на ручці, але я не наважувалась відкрити. Серце билося так сильно, що здавалося його чує весь коридор. В голові промайнула думка 
‎- "тільки б з ним усе було добре…" - Ніка
‎Я глибоко вдихнула і все ж відкрила двері.
‎Ілля лежав на ліжку. Рука була в гіпсі, на обличчі кілька подряпин. Я зустріла погляд Іллі. Він одразу, як мене побачив посміхнувся через біль, але посмішка була така щира
‎Думки Іллі: “в мене марення? Невже я дійсно бачу Ніку? Вона прийшла до мене? Переживала?”
‎- ти прийшла? - Ілля
‎- так. Як ти? - Ніка
‎- "здається все не так погано. Він живий і це головне" - Ніка 
‎- та нормально - Ілля
‎- що лікарі кажуть? - Ніка 
‎- кажуть, що мені повезло. Обійшовся переломом руки і парою подряпин - Ілля
‎- це звісно добре, але можна було й краще - Ніка 
‎- так - Ілля
‎- як взагалі вийшло, що ти розбився на машині? - Ніка 
‎- та вирішив покататись і не побачив поворот - Ілля 
‎- дурак будь обережніше. - Ніка 
‎Ілля посміхнувся
‎- а що переживаєш? - Ілля 
‎- ага мрій далі - Ніка 
‎Думки Іллі: “яка ж вона все-таки смілива і приваблива”
‎Я дійсно переживала, але показувати йому не хотілося 
‎- а де твої батьки? - Ніка
‎Посмішка зникла з його обличчя
‎- батько прийшов, спитав чи я живий і пішов - Ілля
‎- а мама? - Ніка 
‎- а мами в мене немає - Ілля
‎Я відчула сум в голосі Іллі і мені стало його шкода 
‎- ой вибач я не знала - Ніка 
‎- нічого - Ілля
‎Ми поговорити. Я співчувала втраті його мами. Ілля все ж посміхався і мені стало легше. Згодом я пішла.