Розділ 29. Крихка межа

На наступний день після їхньої останньої сварки, напруга між Річардом і Емілі сягнула свого піку. Він більше не приховував свого невдоволення, але і Емілі вже не намагалася тримати все в собі. Вона зрозуміла, що її мовчання лише дає йому більше влади. 

— Сьогодні ми йдемо на вечерю до наших партнерів, — сказав Річард того ранку за сніданком. Його голос був холодним, але впевненим, як завжди. 

Емілі навіть не підняла погляду від чашки чаю. 

— Ти знаєш, як тобі слід поводитися, — додав він, вивчаючи її реакцію. 

— Я знаю, — сухо відповіла вона. 

Він нахилився ближче. 

— І не смій робити те, що ти зробила минулого разу. 

Вона кивнула, але в її погляді вже було щось інше — гнів, який вона більше не могла приховувати. 

Захід відбувався в розкішному готелі. Річард і Емілі прибули разом, виглядаючи як завжди ідеально. Для всіх навколо вони були бездоганною парою, але Емілі відчувала, як тягар цього образу тисне на неї з кожною хвилиною. 

Коли вони сіли за стіл, до них підійшов один із головних партнерів Річарда. 

— Як ви? — звернувся він до Емілі. 

Вона глянула на Річарда, очікуючи, що він відповість, але цього разу щось змінилося. 

— Усе чудово, — відповіла вона з легкістю в голосі. 

Річард відразу вставив: 

— Ми дуже вдячні за вашу підтримку. Емілі також розуміє, наскільки це важливо для нас обох. 

Це прозвучало, ніби вона взагалі не мала своєї думки. І цього разу вона не змогла стриматися. 

— Я думаю, що кожен із нас має різні підходи до важливих речей, — сказала вона, і її слова прозвучали різко. 

Партнер підняв брову, здивований її коментарем, але усміхнувся. 

— Це завжди цікаво, коли люди в парі мають свої ідеї. 

Річард не відповів. Його погляд змінився, і вона відчула, як щось холодне пробігло по її спині. 

Коли вони сіли в машину після заходу, тиша між ними була напруженою. Річард сидів із жорстко стиснутими губами, не промовивши жодного слова. 

Але щойно вони зайшли в будинок, його гнів вибухнув. 

— Що це було? — закричав він, кинувши пальто на стілець. 

— Це була моя думка, — відповіла Емілі, стоячи на місці. 

— Я не просив твоєї думки! — його голос лунав у кімнаті, як удар. 

— А я більше не збираюся мовчати, — сказала вона, дивлячись йому прямо в очі. 

Річард зробив крок до неї, і його погляд був небезпечним. 

— Ти забуваєш, хто ти. 

— Ні, це ти забуваєш, що я не твоя власність, — відповіла вона. 

Він на мить застиг, дивлячись на неї.

Потім він підійшов ближче, нахиляючись так, що їхні обличчя були майже поруч. 

— Ти не уявляєш, які наслідки тебе чекають, якщо ти продовжиш у тому ж дусі, — прошепотів він, а в його голосі звучала крижана загроза. 

Емілі відчула, як її серце шалено б’ється, але вона не відступила. 

— Я готова дізнатися, — відповіла вона тихо, але рішуче. 

Ця розмова стала переломним моментом. Річард більше не приховував свого роздратування, а Емілі вже не боялася відповідати йому.

Вона знала, що це небезпечно, але більше не могла мовчати, хоча можливо варто було це робити, адже Річард готував цікавий подарунок для неї…