ГЛАВА 16

Не даючи нікому змоги заперечити, я швиденько підвелась. Попрямувала до барної стійки, вона якраз була відгороджена перетинкою з квітами. Не ідеальне прикриття, але краще, ніж нічого.

Назар підійшов майже одразу.

– І що це ви тут удвох робите? – грізно зиркнула я на чоловіка.

– Не за ручки тримаємось так точно, – саркастично відповів він.

– Ага, вона так на тебе лізла, коли ми прийшли, ще б трошки, і вухо відкусила.

– Ревнуєш? – подався вперед Назар.

Десь я вже чула це питання.

– Не я бігала по готелю, розповідаючи на кожному кроці, що ми заручені, – склала руки на грудях.

Назар одразу ж змінився в обличчі, воно перетворилось на камінь:

– Ти ж не думала, що я буду сидіти без діла?

– Добре хоч не під столом у Ірми.

– Яно, мені теж варто розпитати, чому ти така збентежена, чим ви займались і чому зайшли, тримаючись за руки?

І погляд такий пронизливий, наче зазирає у саму душу. Я ледь стрималась, аби не вкритися рум’янцем від згадки про басейн. Адже мені дійсно соромно, що піддалася пориву!

– Так я й думав, – Назар розвернувся, аби піти назад до столику, та я його зупинила, схопивши за руку.

– Зажди! Нічого не було, тільки екскурсія містом, – погана ідея з ним ось так розсваритися. Мені потрібна його підтримка! Хтозна, куди все це приведе. Хотілося, аби своя людина була поряд.

– Гадаєш, я повірю, що цей кривляка водив тебе пішки містом? – саркастично спитав Назар.

Ні, спочатку гвинтокрилом, потім на яхті, а в кінці подвійне побачення з моїм «нареченим»! Та звісно в голос я цього казати не буду.

– Ні, але ти точно переоцінюєш його креативність, – натомість відповіла, трохи покрививши душею. – Тобі нема за що хвилюватись.

Назар підозріло глянув на мене й озирнувся на столик, де суперечка між Ірмою та Тимуром набирала все більших обертів.

Дівчина була настільки роздратованою, що мабуть до кидання тарілок не дійшло лише завдяки офіціантові. Він приніс напої і тим самим відволік Ірму.

Що тут взагалі коїлось? Ще й Назар весь час переводив стрілки. Замість того, аби відповісти на питання, намагався зробити мене винною.

– То чому ти тут? – я привернула увагу Назара на себе, поки Тимур не вирішив, що нас задовго немає.

Побачила, як Ірма, щось гнівно промовивши, кинулася до вбиральні. Схоже навіть плакала.

– Хотів зібрати більше інформації, для тебе, – прозвучало немов звинувачення.

– Чому ти такий злий? – не витримала я і повністю сконцентрувалась на хлопцеві.

– А як я маю себе почувати, коли ти заходиш до ресторану за руку з цим бабієм? Коли ви невідомо чим цілий день займалися.

– Мабуть так само, як я, коли зайшла і бачила, як Ірма вішається тобі на шию?

– Нічого такого, вона просто розповідала дещо.

– Що?

– Не знаю. Тільки-но вона відкрилась, прийшли ви.

– Як шкода! – зіронізував Тимур у нас за спинами.

Я аж підскочила від несподіванки.

– Тебе забули спитати, – огризнувся Назар.

– Часника тобі замовити? Для покращення пам’яті, – вишкірив зуби Тимур.

– Досить! Здається, у нас у всіх одна мета, – спробувала я їх зупинити.

– Якщо це вивести Тимура на чисту воду, то так, – вороже промовив Назар.

– Вивести Назара на чисту воду? – водночас із ним єхидно хмикнув Тимур.

Дідько! Ще півневих боїв тут не вистачало!

– Ходімо назад за стіл, – покликала я. – А то ще Ірма повернеться, вирішить, ніби ми її кинули.

– А де вона? – раптово почав оглядатися Назар.

– А то що, ти і її в наречені зібрався записати? –  хмикнув пихатий кіт.

– Тимуре! – шикнула я на нього.

– А що Тимуре? Вже хтозна скільки років Тимур, – засяяв усмішкою у відповідь той.

Я застогнала вголос.

– Мені б хотілося почути твої стогони за дещо інших умов.

– Сподіваюсь, ти маєш на увазі власні похорони, – буркнула. – А куди дівся Назар?

Захоплені суперечкою ми й не помітили, як Назар кудись зник.

– Мабуть пішов за Ірмою, – висловила я припущення.

– Сподіваюсь, не в жіночій туалет, – а от Тимур знов став серйозним.

– Що вона тобі сказала? Ви так сперечались.

– Нічого путнього. Всі її думки наразі зайняті моїм братом, – і поклавши мені руку на талію, повів до столу.

Мені необхідно якось ці дотики припиняти. Як би приємно не було.

Щойно ми з Тимуром сіли за стіл, як підійшли Назар та Ірма.