ГЛАВА 15

Кіт! Облізлий!

За такою перепалкою не помітила, як поступово у нас зав’язалась розмова. Про що балакали? Складне питання. Про все на світі і ні про що одразу.

Вештаючись вузенькими вуличками, Тимур інколи зупинявся і щось розповідав про ту чи іншу будівлю. Чи вулицю. Чи вітраж.

– Я вражена! Звідки ти все це знаєш? Теж дитяче хобі? – не втрималась я.

– Ні. Цього разу ретельна підготовка до побачення, – і усмішка на всі тридцять два.

– І хто тобі допоміг? – це мабуть зайняло б у нього самого цілий місяць! Так детально все спланувати, дізнатись, вивчити.

– Навіть не заперечуватимеш, що в нас побачення?

Та хто ж буде просто так такі вишукані побачення влаштовувати? Ще й дівчині, яка відверто не виявляє до тебе прихильності?

Правильно, тільки той, кому щось від неї потрібно.

Тому, не втрачаючи пильності, я наважилась спитати:

– А що ми будемо робити, як нічого з ноутбуком не вийде? Неможливо буде відновити данні?

Тимур уважно глянув мене, погладив тильну сторону долоні великим пальцем. Дідько! Коли ми встигли знов за руки взятись!

Але цього разу виривати руку не стала. Нехай вже думає, що спіймав мене у свою пастку. Головне, аби це не виявилось правдою.

– Будемо відновлювати. По твоїй пам’яті. Я тобі допоможу. Якщо треба буде, домовлюсь, аби наша компанія почала свої покази на кілька днів пізніше, – впевнено пообіцяв – саме пообіцяв! – Тимур.

Призупинившись, я шоковано подивилась на нього... Якщо він дійсно прагне відновити проєкт, тоді навіщо було його викрадати? Щось тут не сходиться!

– Гадаю, час для вечері, – Тимур чомусь глянув на сутінкове небо.

А потім повів мене до кафе.

– За рейтингом, одне з найкращих в місті! – похизувався.

Та щойно ми зайшли всередину, як побачили парочку за одним зі столиків.

Світловолоса дівчина, дуже близько, я б навіть сказала майже інтимно, склонилась до шиї чоловіка з довгим темним волоссям.

Щось у них було знайоме. І схоже, не тільки мені. Тимур теж завмер, шоковано витріщившись на парочку.

Дівчина якраз відлипла від чоловіка і ми побачили...

– Ірмо? – здивовано огукнув блондинку Тимур.

Так, справді вона! А поряд із нею... Назар.

– Що тут відбувається? – вражено промовила я.

– Янусю! – одразу схопився на ноги мій хлопець.

– Дай-но вгадаю: все не те, чим здається? – в’їдливо підколов Тимур.

Та не дивлячись на веселу посмішку, очі залишались серйозними. Схоже, я потихеньку вчусь розрізняти, коли він дійсно валяє дурня, а коли лише вдає.

Ірма теж здивовано подивилась на нас із Тимуром:

– Як ви тут опинилися? – її погляд опустився нижче наших очей, на руки, і тому кінець фрази вона проговорила геть тихо й спантеличено.

Що її там так здивувало? Дідько! Тимур і досі тримав мене! Спробувала висмикнути свою долоню з його лапи, та куди там! Вп’явся немов клішнями.

Назар також прослідкував за моїм поглядом.

– Дай-но вгадаю: у вас також все не те, чим здається? – він здійняв брову й склав руки на грудях.

– Гадки не маю, що тобі здається, – непробивний Тимур зробив вигляд, наче не зрозумів підколу, і повів мене за столик до Ірми з Назаром.

Назар скрипнув зубами, але лише опустився на місце, так і не знайшовши відповіді.

Я сіла навпроти свого хлопця, Тимур – навпроти своєї подружки.

За столом панувала напружена ніяковість. Назар метав блискавки у Тимура, той з невимушеним виглядом вивчав меню, Ірма трясла ногою, закручувала пасмо волосся і нервово дивилась то на Назара, то на Тимура. Мене вона, схоже, взагалі не сприймала і вибачатись за минулі образи не планувала.

Ну що ж. Цікаво, що поряд із нею забувся мій довгокосий хлопець. І чи міг Тимур знати, куди мене веде?

– Лисичко, пропоную тобі взяти ось цю страву, – Тимур посунув до мене меню так, аби відгородити книжкою нас від сидячих навпроти, і прошепотів, – я не уявляв, що вона тут буде.

– Отже, про Назара все ж уявляв? – так само шепотом повторила.

– Та ні! – він обережно висунув носа з-за меню, аби подивитися на наших супутників. Я теж перевірила, як Назар, та схоже Ірма повторила трюк Тимура і тепер вона з моїм хлопцем щось дуже активно обговорювали, і явно не «меню».

– Не ревнуй, у Ірми до нього ніяких інтимних справ точно немає, – відволік мене Мурчик.

Це здивувало: чого це він їх захищає? Скоріше б йому вигідно було позбутися «суперника».

– Я взагалі-то намагалась підслухати.

– І як тобі не соромно! – награно жахнувся цей кіт.

Тільки фиркнула у відповідь.

– Хіба тобі не цікаво, як ці двоє взагалі опинилися тут разом? Я й гадки не мала, що вони навіть знайомі! – спитала у свого нахаби, аби перевірити реакцію.