ГЛАВА 9

Назар підняв на мене зосереджений погляд. Я зробила глибокий вдих, набираючись сил, і видала:

– Думаю, це трошки тобі пояснить мою дивну поведінку. Вчора в мене викрали мій робочий ноутбук. На якому був мій проєкт для цього з’їзду.

– Що? Хто? Як же ти зможеш виступити?!

Від хвилювання Назар аж підскочив та почав ходити вперед-назад. Він тер лоба, усвідомлюючи почуте.

А я полегшено видихнула. Його реакція та емоції були такими щирими, що навіть якійсь найменші сумніви у причетності Назара одразу відпали. Викуси, Мурчику!

– Розкажи по порядку. Як і коли ти виявила пропажу, що сказали в готелі. Розповідай все, – зупинився Назар і підняв на мене серйозний погляд.

Я похлопала по ліжку, запрошуючи сісти поряд.

– Це буде вельми насичена розповідь.

Переказ подій вчорашнього дня Назарові зайняв деякий час. Розповіла майже про все. І про те, як побачила, що нема ноутбука. Щоправда, оминаючи те, що так і залишилась без спіднього. І досі без нього, між іншим! Мабуть, сором’язливий рум’янець тільки чудом не з’явився на моєму обличчі.

І про те, що вирішили не давати справі розголосу, поки не переконаємось, що це була «цілеспрямована атака» на мене. Вирішила приховати наші з Тимуром висновки. Та й може дійсно у когось зуб саме на мене? Комусь заважаю? Хоча не зрозуміло кому і чим, але хотілося послухати сторонню думку.

І про очікування записів з камер також розповіла. Заразом і пояснила всі ці сумнівні моменти з підслуховуванням, танцями і побаченням на даху, в яких постала в очах Назара не в кращому світлі.

Я намагалась вести розповідь так, щоб не висловлювати свої підозри стосовно Тимура. Цікаво, що Назар скаже. Можливо, я чогось не помічаю, і зі сторони буде видніше?

По завершенні моєї розповіді Назар сидів мовчки. А я не заважала йому збиратись з думками і все перетравити.

Розглядала його суворий профіль. Губи беззвучно рухались, як і завжди, коли він обмірковував щось важливе. Мимохідь промайнула думка, що мені з ним дуже пощастило. Можливо, вдвох у нас набагато більше шансів вивести зрадника на чисту воду.

– Не хочу, аби ти подумала, що я упереджено до нього ставлюсь. Але схоже на те, що це все справа рук Тимура, – все ж таки порушив він тишу кілька хвилин потому.

– Чому ти так вважаєш? – звісно, я була такої ж думки, але хотілось почути, як до цього висновку дійшов Назар.

– Його раптова поява в твоєму номері... до речі, а друга картка у вас не зникала?

– Та наче ні, – розгубилася я.

Вчора Тимур як потягнув мене на прийом, я й зовсім думала не про картку, а про те, що не встигла труси начепити!

Кивнувши, Назар продовжив:

– Всі ці побачення, хоча, наскільки я знаю, в офісі він ніяких романтичних почуттів до тебе не мав, так?

– Ні, навпаки, завів собі репутацію бабія. А ми з ним якщо й розмовляли, то кепкували одне з одного.

Чоловік знов мовчки кивнув, приймаючи мої слова.

– Отже, ти дійшла таких самих висновків? Чи в тебе хтось інший на думці? – запитав він, пильно вдивляючись у мою реакцію.

Я заперечно похитала головою.

– Ти не повинна була лізти у ці шпигунські ігри сама. Особливо усамітнюватись з Тимуром. Хтозна, що він міг з тобою зробити.

Назар міцно притиснув мене до себе. Я поклала голову йому на плече.

– Все так швидко закрутилось.

– Принаймні, тепер мені багато чого стало зрозумілим у твоїй поведінці, – він посміхнувся.

– Вибач, що одразу не розповіла. Але, будь ласка, ніхто не повинен нічого дізнатись. Не від тебе. Інакше в мене будуть великі проблеми.

– Звичайно. Тільки пообіцяй дещо.

– Мм?

Назар відсторонився і, вдивляючись мені в очі, промовив:

– Ти більше не будеш з ним залишатись наодинці.

Оце на тобі. Говорили балакали, сіли та й заплакали! І що мені на таке відповісти? Безапеляційний скорпіон, дарма що дівою народився.

– Він не знає, що я знаю, що це він, – пояснила терпляче. – Зараз найліпший час спіймати його, якщо не на гарячому, то принаймні зібрати докази. Щойно він здогадається, що я його підозрюю, вийде моє слово проти його, – пиши пропало.

Назар хотів було мене перебити, та я йому не дозволила:

–  Ще гірше буде, якщо він зрозуміє, що я все розповіла тобі. Мені тоді світить судовий позов на кілька сотень тисяч доларів! За недотримання умов договору з компанією про нерозголошення. Та ще й точно зможуть повісити корпоративний шпіонаж і всю цю підставу з викраденням на мене! Адже зник тільки мій. Наскільки я знаю...

На цих словах я трішки занервувала. А раптом ні? Потрібно дізнатись, як у інших справи.

– Якщо не розповіси перша, тоді в тебе будуть проблеми тут, під час твоєї презентації! Ти ж не можеш просто вийти, мило усміхнутись і піти!

Видавати йому ще одну таємницю, про зберігання робочого проєкту на домашньому компі, за яку мене могли притягти до відповідальності, я не стала, тому лише понуро кивнула, зітхнувши.