ГЛАВА 5

Таке враження, ніби сьогодні всі змовились: хто швидше урве мій терпець.

Щойно співробітник готелю відійшов, Назар повернувся до мене:

– Вибач. Я знов за своє. Якщо тобі треба щось обговорити з колегою, я заважати не буду, – він чемно схилив голову і пішов геть.

– Мені здається, чи ти навчила його не бігати, а просто йти? – підколов Тимур.

– Ага, щоб у мене був час насолодитись чудовим видом ззаду, – не залишилась у нього в боргу.

– І це ти називаєш чудовим задом? Лисеня, повернемось до номеру і я тобі продемонструю справді гарний зад.

– По-перше, требо було користуватися моментом, а не завертатися в рушник, – промовила насмішкувато, а всередині щось йокнуло від картини, яка промайнула в голові.

Не дарма ж мені завжди так хотілося намалювати Тимура. Він прямо мрія художника... тобто художниці. Назара я теж малювала якось, дуже цікавий типаж.

Не дозволяючи Мурчику помітити мої непрохані роздуми, я продовжила:

– А по-друге, ти не забувся, що більше ти до мого номеру не повернешся? – ще й очі закотила.

– Лисичко, коли в готелі така погана система охорони, я саму тебе не залишу. Ще не вистачало, щоб найкращого працівника компанії викрали.

Чудова спроба, Мурчику, та я ж знаю, що саме ти поцупив ноутбук. Хоча, здається, мені потрібно прийняти правила гри, щоб обіграти цього кота.

– Гадаєш, той, хто вкрав мій проект, настільки тупий, що без мене його не розбере? – все ж таки від шпильки я не могла втриматись. Головне посміхатись найнаївнішою усмішкою!

– Хтозна, але ризикувати тобою я не збираюсь, – з усією серйозністю відрізав Мурчик.

Майже повірила, котику.

Відповісти йому я не встигла. Пролунали перші акорди танго. Тимур схопив мене за руку і втягнув у вирій танцю.

– Отже, весілля? – прошепотів питання мені на вушко. Я ледь стримала смішок, лоскотно ж. А от випадкове пересмикування сховати не вдалось.

Та чомусь моя така реакція кардинально змінила настрій Тимурчика. На його обличчі прямо засяяла чарівна посмішка.

– Тобі яке діло? – насторожено спитала я.

– Цікаво, чи, принаймні, дату вашого одруження він тобі скаже.

– Тебе туди не запросять у будь-якому випадку.

– Сподіваюсь, тебе теж.

Не втримавшись, я фиркнула на таку заяву.

Скрипка проспівала швидкі акорди й замовкла – Тимур під музику нахилив мене ледь не до землі. Дідько, моя спина! Я, може, зараз йогою трошки і займаюсь, та танцями в останній раз ще у шкільні роки, не настільки м’язи все пам’ятають!

Тому судомно вхопилась однією рукою за шию Тимура, іншою намагалась схопити плаття, яке біля вирізу розбігалося й норовило продемонструвати всім спіднє. А точніше його відсутність!

Мої рухи не залишились непоміченими. Тимур глянув на мене, підняв брови «Ти цього хочеш?». Що саме хочу, усвідомити я не встигла, бо цей кіт підняв одну мою ногу під коліно, аби вийшла гарна танцювальна фігура.

От криводум! Геть не це я хотіла! Я хотіла приховати свою дупу, а не демонструвати її всім!

Рукою швиденько перехопила сповзаючий край сукні з ноги. Тимур помітив маневр й сам провів рукою по моєму стегну догори, намагаючись при цьому стримати сукню.

Не встигла я й збагнути, як його рука піднялась вище дозволеного і він «намацав» мою проблему. Точніше, її відсутність.

– Вау, – обпалив моє вухо хрипкий шепіт. – Оце так вбрання... Я вже хочу повернутися до номеру і допомогти тобі з ним...

Скрипка знов розпочала свою партію і цей нахаба поставив мене у вертикальне положення.

– Навіть не мрій, – в русі танцю я пішла трохи назад. От же ж бабій з нестриманими руками! Найбільша халепа усього цього з’їзду і особисто моя! Так би і общипала цього самовдоволеного кота! Покрутила в такт музики руками, аби дійсно не накинутись на цю нахабну усмішку. І відвернулась.

Тимур наблизився до мене ззаду, його руки обводили моє тіло, не зачіпаючи при цьому. Піддаючись миті також обвела свій силует і здійняла руки над головою. Він продовжив обмальовувати мою талію та ніжки, скільки вистачало довжини рук. Б’юся об заклад, з боку ми виглядали неймовірно гарно. І де він тільки навчився так танцювати? А найголовніше, де він навчився так впливати на мене!

Остання думка повернула на землю і я смикнулась, аби знову від нього відійти.

– Не втечеш, – промуркотів цей нахаба.

Одна його рука ніжно пройшлась по моїй, пальці другої повільно спустились від щоки вниз до шиї та ключиць. Це було так звабливо й чуйно, що шкіру пронизали сотні маленьких голочок. Я не насолоджувалась, я просто піддавалась йому аби обіграти в цій грі. А так мені ані трохи не подобалося!

Різкий акорд, Тимур обхопив мою талію і стрімко розвернув до себе. Я відчула неймовірний жар, який він випромінював. Його груди важко здіймались, намагаючись увібрати якомога більше повітря. А невгамовна рука вже потихеньку спускалась вниз до стегна.