Ти – моя! Не обговорюється

ГЛАВА 1

– Якого дурбеля ти робиш в моїй кімнаті?!

Застигнувши на порозі, я спопеляла очима Тимура, який нахабно розвалився на ліжку. Моєму ліжку. В номері, що компанія виділила саме мені!

– Ми вже на «ти»? – вигнув мерзотник брову. – Мені подобається швидкість, з якою розвиваються наші стосунки.

– Які стосунки, Титаненко? Тобі зле після перельоту? А ну вдягнув свою сорочку, припинив грати м’язами і вимітайся з мого номеру! Тобто... вимітайтеся, Тимуре Батьковичу! – я була така зла, що мабуть і іскри з очей сипалися.

Втомлена після аеропорту, зараз має зайти мій хлопець, мені ще на прийом перевдягнутися. А тут цей! Лежить, всміхається:

– Вибач, Лисичко, але це й мій номер також. Так вже нас розподілили. Хоча ти, звісно, можеш пошукати собі інший, – люб’язно запропонував він і перевернувся на бік, підставляючи руку під голову.

Один простенький рух, сповнений силою та грацією. Струнка постать, пружний перекат м’язів на торсі. Мене цим не проймеш!

– Якщо ти вже так наполягаєш, – скривила я глузливу посмішку: знайшов, кого на слабо брати.

Дістала мобілку, набрала один з контактів, що завжди на швидкому доступі.

– Слухаю, – відповів стомлений і трохи захеканий голос моєї подруги. За сумісництвом секретарки нашого боса, яка, власне, і керувала розселенням.

– Ритусь, можна мені змінити номер?

– Яно! – застогнала вона. – Я тільки-но усіх розмістила, зглянься! Ти ж розумієш, що не ми самі приїхали на конференцію, весь готель гуде наче бджолівня.

– Невже нічого не знайдеться? – з тугою спитала я, краєм ока помітивши білозубу посмішку мого незваного співмешканця.

– А що не так?

– В мене, – кинула красномовний погляд у бік одного нахаби, – завелись таргани.

Обличчя нахаби трохи витягнулося, а ось з того боку слухавку заповнила тиша.

– Може... прибиральницю? – обережно запропонувала Ритка. – Чи одразу фумігацію?

– Цей тарган надто завеликий, – буркнула я.

Хоча щодо фумігації, я б не відмовилася! Кинула ще один спопеляючий погляд на колегу, який вирішив зіпсувати мені поїздку. Після – на годинник. Тьху ти, Назар ось-ось прийде, а тут цей! А там Ритка ще нервово зітхає...

– Нічого, Ритусь, не переймайся, сама розберуся, – пожаліла я подругу, якій дісталося більш за усіх нас. І перервала розмову.

Глибокий вдих-видих. Всередині здіймався вир емоцій: декого хотілось придушити власними руками. Я повільно обернулась до Тимура, але він вже встиг прослизнути до ванної кімнати.

– Я в душ, – і цей гад зачинив двері.

Гаразд. З ним потім розберемося. І от чого, питається, я відмовилася від кімнати з Назаром? Він же пропонував, не один раз! Корпоративна етика мені завадила, бач ти. Ну то й що, що він в конкуруючій компанії працює. Вже півроку зустрічаємося!

А тепер от я гірша за химеру з того Будинку Химер, що в нас в Києві. Волосся розхристане і стирчить на всі боки. Дарма зараз не з’їзд любителів фентезі чи якихось косплеєрів. Я б і без костюму за відьму зійшла, тільки мітли не вистачає.

Відкривши валізку, спробувала нарити в ній сукню. Не встигну ж привести себе до ладу, злякаю хлопця власним виглядом. А тут ще й ванна зайнята, щоб в того таргана пір’я в роті поросло!

А втім, мабуть, краще у Назара перевдягнусь. А як злякається – туди йому й дорога! Не в настрої я зараз під чоловічі забаганки підлаштовуватися!

Раптовий стук відволік мене від міркувань.

– Яно, готова підкорити всіх? – пролунав голос Назара з того боку дверей.

– Хвилиночку! – крикнула я і глянула у дзеркало.

Мати Василева! Все ще гірше, ніж я собі уявляла!

Де там мій гребінець? Повернулась до дорожньої валізи. Так, ось і сукня. Смарагдовий бархат під колір моїх очей, тоненькі бретельки, великий розріз по стегну. Точнісінько по фігурі!

Це було кохання з першого погляду, я цю сукню придбала не вагаючись, заплющивши очі на нулі в ціннику. І тепер мені потрібно було десь її вигуляти. А що може підійти краще, ніж прийом в Барселоні?

Навіть туфлі спеціально для неї придбала. До речі, он вони – поставила на підлогу, бо ще шпильками щось протнуть.

Та де ж цей гребінець? Повісивши на вішак сукню, я перейшла до копирсання у сумці. Скільки ж речей я взяла на тижневе відрядження? Так, робочий ноутбук. От з ним треба бути надзвичайно обачною. Там мій проєкт для показу на конференції.

Обережно поклавши його на стіл, я продовжила пошуки.

– Сонечко, все в порядку? – схвильовано запитав Назар з-за дверей.

– Так-так!

О, нарешті знайшла гребінець на самому дні. Як тільки він туди завалився? Ай, байдуже, на мене мій хлопець чекає.

Нашвидкуруч причесала коси. З моїми рудими кудряшками нічого кращого все одно не зробиш. Тому скоріш побігла відчиняти двері.

–  Сеньйорито, – зробив жартівливий уклін Назар, труснувши довгими пасмами по самі плечі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше