4

Минали дні, стосунки між Галею й Богданом розвивалися наскільки динамічно, що приятелька навіть натякнула ніби вже думає про майбутнє весілля. Така звістка пекельним вогнем обпекла Лілю. Вона нарешті збагнула, що ж так терзає її серце останній час. Дівчина непомітно для себе закохалася в юнака. Як так трапилося вона й сама не могла пояснити, адже шукала у спілкуванні з парубком зовсім не нові бурхливі почуття, а лише душевний спокій і емоційне умиротворення. А вийшло ось так, несподівано та мимоволі, і найгірше що вже нічого змінити не можна. Ліля сама дала своє благословення подрузі на те щоб та спокусила любимого хлопця.

В особистому житті дівчини, окрім нерозділеного кохання, вистачало й інших клопотів та проблем. Вона провалила вступні екзамени до омріяного мистецької академії й була змушена іти навчатися в звичайний будівельний технікум. Але й там Ліля довго не затрималася. Важко захворів батько, коштів на лікування катастрофічно не вистачало, й щоб поповнити дірявий сімейний бюджет дівчина відважилася на відчайдушний крок. Покинувши навчання вона вирушила на заробітки закордон. Спершу на виснажливе збирання полуниць, потім яблук, а на кінець влаштувалася доглядати стареньку пані, котра виявилася непотрібною своїм рідним дітям.

Зі старими друзями практично ніякого зв’язку не підтримувала. Зі сторінок соціальних мереж знала, що Галя все таки вийшла заміж за Богдана. Та як склалося їхнє сімейне життя залишалося для дівчини загадкою, адже окрім весільних світлин в Інтернеті більше нічого не було, а вдаватися до розпитувань у приятельки їй чомусь не хотілося. Не було ніякого бажання ні розділяти радощі давньої подруги, ні тим паче зловтішатися з її негараздів. Як вже живуть, так нехай собі і живуть. Тепер це Лілю не мало обходити, хоча про юнака вона не забувала, нерідко згадуючи їхні спільні мандрівки.

Сама дівчини весь цей залишалася одинокою. Після двох невдалих спроб віднайти своє кохання, вона остаточно занепала духом, вважаючи що це їй не судилося долею. Ліля переконала себе в тому, що їй призначено бути самотньою все подальше життя і не варто викаблучуватися та втішати себе марними надіями і сподіваннями. У долі на цей рахунок були свої міркування, і одного непримітного дня вона докорінно перемінила подальше існування дівчини.

В той день Ліля навідалася на центральну площу містечка, де працювала, з єдиною метою. Саме туди раз на місяць приїздив маленький «бусик» з України, щоб забрати чергову порцію посилок, які заробітчани передавали своїм рідним на Батьківщину. Коштувала ця послуга порівняно недорого й дівчина нерідко нею користувалася. От і тоді вона зібрала подарунковий пакет для дорогих її людей, батькові лікарство для подальшої реабілітації, мамі – кружальце її улюбленого сиру моцарела, молодшій сестрі кілька модних кофтинок і спідничок. Все як звично, нічого особливого.

Особливим був новий водій «буса», що мав відвести їхні передачі додому. Традиційно в цій ролі виступав цибатий і мало приязний чолов’яга на ім’я Ігор, від якого годі було добитися й кількох слів. Та на цей раз весела українська говірка шофера до Лілі долинула ще здалеку. Дівчина уважно прислухалася до чоловічого голосу і обімліла. Цей незабутній соковитий баритон важко було не впізнати, адже належав він Богданові. Непевною ходою вона наблизилася до автомобіля й переконалася, що не помилилася в своїх здогадках. Колишній коханий стояв і життєрадісно посміхаючись розмовляв з якоюсь співвітчизницею. Випадковий його погляд впав на дівчину і чоловіча мова обірвалася на півслові, а на обличчі вмить з’явився вираз величезного здивування.

– Лілю, невже це ти? – вражено запитав Богдан коли нарешті прийшов до тями.

– Так, – коротко відповіла дівчина і всміхнулася йому кутиками своїх вуст.

– Я знав, що ти виїхала на заробітки закордон, та не сподівався тебе побачити саме тут, – спантеличено мовив чоловік.

– Я вже довгенько тут працюю, – пояснила Ліля й вперше зиркнула йому просто у вічі.

Богдан погляду не відвів, лиш по нетривалій паузі поспитався:

– Маєш трохи вільного часу щоб десь посидіти і трохи порозмовляти?

– Звісно що маю, і навіть знаю одну затишну піцерію, що знаходиться неподалік.

– Тоді зачекай мене якусь хвильку, поки не прийму всі посилки.

Вона почекала і вже за чверть години вони сиділи в піцерії і мовчки дивилися одне на одного. Обоє мали чимало чого сказати та ніхто не наважувався розпочати розмову першим. Врешті-решт Богдан задав невинне запитання:

– Як тобі тут ведеться, на чужині?

– Спершу було нелегко, бо не знала добре ні мови, ні місцевих звичаїв та традицій, – зізналася дівчина. – Та згодом втягнулася, звикла. Тепер маю нескладну роботу з непоганою зарплатнею. А ти тепер поживаєш, як дружина, сім’я?

Чоловік якось спершу знітився від цих запитань, потім важко зітнув і потупивши погляд невесело відповів:

– Не має в мене сім’ї і з дружиною розійшовся вже давно.

– Як?!? Чому?!? Що трапилося?!?

– Не зійшлися характерами, – неохоче промовив Богдан.

– Але ж ви так кохали одне одного? – не могла вгамувати свою цікавість Ліля хоча й прекрасно розуміла, що її допитування є надзвичайно нетактовними.

– Не знаю, як Галя, а я от ніколи її по-справжньому не кохав, бо моє серце було зайняте іншою. На жаль я збагнув це занадто пізно, а коли це трапилося не став обманювати та лицемірити перед дружиною. Розказав їй все як є й попрохав про розлучення. Вона не стала чинити перепон і ми вже давно живемо порізно. Хоча Галя недовго залишалася одинокою і невдовзі знайшла собі іншого судженого. Тепер у них щаслива, закохана сім’я, є вже навіть двійко дітей.