2

Знову побачитися з Богданом дівчині судилося всього через кілька днів, коли вона знову навідалася в гості до приятельки. На цей раз їхня зустріч була не такою короткочасною і безмовною як попередня. Більше того, Лілі навіть довелося попрохати хлопця про допомогу. А все тому, що її скутер несподівано відмовився заводитися. Подруги безпорадно стояли біля капризного апарата й гадки не мали, як їм чинити дальше. Ось в таку мить з під’їзду й вигулькнув парубок.

Неспішно підійшовши до дівчат він поцікавився соковитим баритоном:

– Якісь проблеми?

– Та ні, вийшли повітрям подихати, – в’їдливо відповіла Галя.

– Не заводиться, чомусь, – значно миролюбніше додала Ліля.

– Можна подивитися, – поспитався юнак і пояснив. – Я хоч і не великий майстер в таких механізмах, однак трохи на техніці розуміюся.

– Буду надзвичайно вдячна, якщо тобі вдасться полагодити скутера, – промовила Ліля.

Як виявилося хлопець був великим скромнягою коли говорив що не надто добре розбирається в мототехніці. Не минуло й десяти хвилин як скутер кілька разів чмихнувши життєрадісно затріскотів своїм двигуном. На радощах Ліля готова була розцілувати свого рятівника. Звісно дівчина стримала себе від такого імпульсивного кроку, та все ж на знак вдячності запропонувала юнакові і подрузі сходити разом на каву в найближчу кав’ярню. Юнак погодився, а Галя змовницьки підморгнувши приятельці заявила, що має ще якісь невідкладні справи, тож хай вони ідуть вдвох. На цьому й зійшлися.

В кав’ярні ковтнувши терпкого напою парубок промовив:

– Я тебе вже вдруге бачу, а ми ще так і не знайомі. Мене звати Богдан, а тебе як?

– Я вже знаю, подруга розказала, – відповіла дівчина й собі представилася. – А мене – Ліля.

– Красиве ім’я, а й ти виглядаєш симпатично, – всміхнувся Богдан і відразу запитав. – Давно з Галею дружите?

– Дякую за комплімент, – й собі всміхнулася дівчина. – Приятелюємо ми з дитячого садка. Вона класна подруга й завжди мені у всьому допомагає.

– Зрозуміло, – сказав хлопець і сумно зітхнувши додав. – А у мене тут немає друзів.

– Галя розповідала, що ти нещодавно переїхав мешкати в її будинок.

– Не лише в будинок, але й взагалі в це місто. Я ж сам сільський, майже все життя провів в невеликому хуторі. А нещодавно мама повернулася з заробітків, і на зароблені гроші ми нарешті придбали цю квартиру та перебралися в місто.

Ліля зробила здогад, що у юнака немає батька, та бурхливу цікавість її навіть це не вгамувало. Кокетливо зиркнувши на співрозмовника вона запитала:

– Ти десь працюєш тут?

– Так, на меблевій фабриці складаємо дивани і м’які крісла. Ще покійний дідусь навчив столярувати. Тому й казав, що не надто великий спеціаліст в таких механізмах як у тебе. До речі, звідки такий потяг до скутерів.

Дівчина всміхнулася й допивши свою каву відповіла:

– Навіть й сама не знаю. Просто подобаються вони мені. Хотіла взагалі мотоцикла собі купити, та батьки були категорично проти цієї ідеї. Врешті-решт зійшлися на тому, що коли успішно закінчу дев’ятий клас, то мені дозволять купити скутер. Я старалася, всі екзамени склала на відмінно і тато дотримав свого слова. Подарував мені той апарат, що ти сьогодні ремонтував. Від того часу я з ним практично й не розстаюся. Ще б хтось трохи підучив як самій ремонтувати скутера, то я б була йому безмежно вдячна. Люблю роз’їжджати наперегони з вітром, а от подбати про свого залізного коня ще толком не вмію.

– То пусте, та нічого складного немає. Якщо хочеш я можу тебе навчити всього того, що знаю сам.