1

На цю дівчачу вечірку Ліля згодилася сходити з великою неохотою. Настрій у неї був препаскудний, а зовнішній вигляд – мабуть ще гірший. Небажання святкувати й розважатися дівчини мало доволі вагомі причини. Минуло лишень тиждень як вона розсталася з Миколою, своїм першим і як їй здавалося єдиним коханням. Те що з їхніми стосунками щось не так юнка відчула серцем ще раніше. Останнім часом хлопець почав віддалятися від неї, зробився чомусь не таким приязним як був раніше, став ніби чужим. Ліля не надто довго ламала собі голову, що ж діється бо невдовзі випадково побачила в одній з соціальних мереж світлину свого любимого. На ній парубок був зображений в компанії якоїсь ефектної білявки і статус його сторінки став вельми красномовний «Почувається закоханим». Нетривалі однак бурхливі вияснення по телефону, холодна фраза хлопця «між нами все закінчено», а потім тиждень нестерпного душевного болю, море виплаканих нею зліз і навіть думки про те, щоб покінчити з цим проклятим життям раз і назавжди.

До фатального кроку справа на щастя не дійшла і немала заслуга в цьому була Галі. Вірна подруга підтримувала Лілю як тільки могла. Розраджувала її горе теплим словом, доброю порадою, веселим жартом. І це врешті-решт допомогла, дівчина почала виходити з глибокої депресії. Навіть зараз ця вечірка видавалася дещо надуманою, однак колежанка хотіла відзначити свої вдалі екзамени на вступ до престижного столичного університету. Відмовити їй було б катастрофічною образою, і Ліля хоч-не-хоч, а мусіла прийняти запрошення подруги. Як не як а вони дружили ще з дитячого садочка й відмовити приятельці було б абсолютно неможливо.

Ліля підійшла до дзеркала і з презирством зиркнула на своє зображення там. Вигляд у неї був далекий від того ідеалу що дівчина звикла. Розкуйовджена чуприна на голові нагадувала вороняче гніздо, а очі від тривалого плачу почервоніли наче у містичного вампіра. Потвора якась, а не сучасна вродлива дівчина. Дещо звісно можна було замаскувати косметикою та для чого так хитрувати, вона ж і так нікому не тепер потрібна. Тільки настирливе прохання подруги «Будь на всі сто», змусили юнку відігнати сумні думи й зайнятися своєю зовнішністю.

Вона й так у свої юні роки була неабияк чарівна й надзвичайно приваблива. Стан, мов у тої казкової принцеси – стрункий та спокусливий, пишне обсидіанове волосся, що чомусь не піддавалося впливу ніяким фарбам і незмінно залишалося таким же чорним мов непроглядна ніч, очі які мали щось ворожбитське в собі, бо навіть прискіпливий зауч в школі, завше, під впливом її погляду, задавав Лілі найпростіші запитання на контрольних, ну й той неперевершений усміх який тоді вперше так привабив її Миколу. Вона ніби й була особливою, однак ніякого щастя від того чомусь тепер не відчувала.

Не надто мудруючи дівчина накинула на себе перше що впало їй у вічі при відкритті шафи з одягом. Легку жовто-гарячу ажурну блузку й простенькі сині джинси. На ноги взула плетені босоніжки. Коротко й сердито, як полюбляла говорити подруга Галя. Значно більше часу й сил забрала зачіска, та Лілі нікуди було поспішати, адже вечірка була призначена на дев’яту вечора, і вона в любому випадку не могла запізнитися. Зрештою так воно й сталося. Дівчина не лише встигла навести лад зі своїм волоссям, у неї ще навіть залишилося сорок хвилин, щоб заскочити за приятелькою.

Від її будинку до дому в якому мешкала Галя було всього два квартали, і Ліля подолала цю відстань на своєму скутері як то кажуть з «вітерцем». Дівчина любила цей вид транспорту, що давав їй неперевершене відчуття волі та неймовірне задоволення від самого процесу керування залізним конем. Звісно по місту особливо не поганяєш, але й в «корку» точно не застрягнеш. А вже коли виберешся на заміську трасу, то можна сповна насолодитися як самою швидкістю так і власною свободою при цьому.

Залишивши скутер біля під’їзду дівчина увійшла в будинок і викликала ліфт. Квартира подруги знаходилася на дев’ятому поверсі і підніматися туди сходами Лілі зовсім не хотілося. Коли двері кабінки розчинилися й вона вступила всередину, то почула позаду себе чоловічий голос:

– Затримайте і для мене ліфт, будь ласка.

Дівчина оглянулася й побачила що до неї поспішає незнайомий хлопчина. На вигляд йому було не більше двадцяти. Високий, худорлявий, з коротким русявим волоссям на голові й яскраво-сірими очима на засмаглому, овальному обличчі. Одягнутий юнак був у прості чорні штани і блакитну футболку крізь яку проступали рельєфні лінії м’язів. В руках парубок ніс два великих поліетиленових пакети. Ліля була частим гостем в домі подруги, проте цього хлопця бачила вперше. Незнайомець вийшов з ліфту на тому самому поверсі що й вона, і підійшов до вхідних дверей квартири, що сусідствувала з помешканням Галі. Заінтригована побаченим дівчина при першій же нагоді поцікавилася в приятельки хто це такий.

– Ти напевне маєш на увазі Богдана? – уточнила подруга. – То мій новий сусід. Придбав разом з мамою квартиру старої Кажанихи, котра померла майже рік тому. Приємний і симпатичний такий хлопець.

Більше на цю тему вони тоді не говорили. Сама вечірка промайнула без якихось значимих подій. Невеличка компанія дівчат просто посиділи в кав’ярні, поласували морозивом та кавою, а потім сходили на дискотеку потанцювати. Єдино важливим, на що вже згодом, звернула увагу Ліля, було те, що за весь вечір вона ні разу не подумала про зрадника Миколу, та й розважилася і повеселилася прекрасно. А вже лягаючи спати навіть чомусь згадала про нового сусіда подруги.