Глава 22

- Доброго ранку! - привітався Микола, який щойно зайшов до кав’ярні. Він знав, що сьогодні зміна Ольги, і сподівався запросити її завтра на прогулянку. Але, підійшовши до барної стійки, побачив лише хлопця-баристу.

-  Добрий ранок, бачу, ти зі мною все ж скучив? - посміхаючись, привітав гостя Олександр.

- А де Оля?

- Вона буде пізніше. Тож будеш щось замовляти чи просто прийшов подивитися?

- Так, є-е-е… Мені капучино великий і додай корицю, будь ласка. Розрахунок картою, — здивований Микола зробив замовлення та розрахувався.

- Авжеж! - лише погодився бариста та почав робити напій.

- Тож… як справи? Чому Оля прийде пізніше, щось трапилося? - запитав гість.

- Все гаразд. Можеш сам у неї спитати. Чи ви не настільки близькі? - відповів Олександр, віддаючи каву.

- Я запитаю. Гарного дня.

Ольга прокинулася зранку, спокійно зробила всі справи, поснідала не поспішаючи. Їй було дуже приємно, що Олександр такий уважний до неї. Що він просто робить те, що завжди. Як він піклується про рідних - саме цей момент дужче припав їй до серця ще з перших днів. Але з часом бариста почав піклуватися і про неї, наче вона теж стала рідною.

І від цих думок у дівчини розлилося тепло всередині. Вона хотіла бути ближче до хлопця, бути йому хорошим другом. Ольга думала, що може зробити для нього. Що б він зрозумів, як дівчина ним дорожить. Але для цього треба згадати та дізнатися, що у хлопця на думці.

- Привіт, Алексу, - привіталася Ольга, заходячи до кав’ярні.

- І тобі привіт, min duva, - посміхнувся бариста.

- А що сталося? Ти раніше французькою говорив, а тепер іншою мовою, - дівчина пройшла переодягатися, але вирішила по дорозі запитати. Бо цю мову вона не розуміла. Хоч вона знала, що хлопець точно не говорить образи. Але було спокійніше знати.

- Oh, ma chère, je n’ai pas oublié.

- Перепрошую? - Ольга ледве посміхнулася, бо це була знайома французька. Тим часом не хотіла, аби хтось знав про її пізнання. Та справді їй дуже подобалося, як він її кличе - «моя дорога», хоч у цьому нема нічого серйозного. Але цей милий та простий жест зі сторони хлопця дуже приваблює Ольгу.

- Пробач, - засміявся Олександр, бо йому сподобалася реакція дівчини на його слова. Йому подобалася французька, вона така ніжна і так підходила до Ольги, що він не переставав говорити їй щось саме цією мовою, - я зараз якраз закінчив шведську вчити. То мені бракує практики. Тож якщо ти не проти…

- Так, звісно. Можеш тренуватися. Я не проти, але якщо це, звісно, не погані слова, - посміхнулася Ольга й почала обслуговувати гостя, який тільки прийшов.

- Till dig, min kära, vill jag bara säga de ömmaste och vänligaste orden, - лише у відповідь промовив Олександр, спостерігаючи за дівчиною.

- Хей, що робите? - спустилася Дарія.

- Працюємо, - посміхнулася Ольга.

- Ну, це добре. А де Олександр? - запитала Дарія, озираючись.

- Він на кухні. Відпочиває.

- О, ну то я піду до нього. Гарної зміни, - промовила Дарія, вирушаючи на кухню до хлопців. - Всім привіт!

- Привіт, моє серденько! - посміхаючись, Єлисей попрямував до дівчини і притулив її до себе в обіймах. - Як ти себе почуваєш?

- Все добре, не хвилюйся, - заспокоїла Дарія хлопця, поцілувавши його в щоку.

- Я тобі приготував сніданок, хоч зараз і обід, - засміявся кухар та повів дівчину далі, аби вона сіла, і протягнув їй тарілку шакшуки.

- Дякую, любий!

- Ну все, ми зрозуміли, що ви кохаєте один одного. Але я тут також їм, — сказав Олександр, який весь час сидів і дивився на своїх друзів. Вони почувалися так комфортно та спокійно, наче зустрічалися все життя. Хоча, можливо, саме через те, що вони довго живуть разом, так весело один з одним.

- Ну, вибач, що ми тобі заважаємо. Але це не ми винні, що ти нікого не хочеш. А єдина дівчина, яка тобі сподобалася, монашка, - сказала Дарія, дратуючись. Та почала їсти свій сніданок.

- Нічого ти не розумієш, дівчино!

- Все я розумію. Скажи йому, Єлисею. Наче в нього є шанси?

- Ну, я не знаю. В мене також не було шансів, але ти все ж таки поглянула на мене через стільки років, - Єлисей спочатку загубився, бо не знав, що говорити. Хоч йому й не подобалося дивитися на страждання друга, але він достатньо добре ладнав і з Олею, і, на його думку, видно, як їй Олександр небайдужий.

Але Дарія не бачить та не хоче вірити, що між ними є щось міцніше, ніж просто спілкування. Наче зв’язок, як це було у Єлисея з Дарією та Олексія з Софією.

- До речі, а де Олексій? Щось я його давно не бачив? - спробував змінити тему Єлисей.

- Здається, на побачення пішов. До речі, дякую за смачний обід. Але мені час повертатися на роботу, - сказав Олександр та, помивши за собою посуд, пішов назад на робоче місце.

- Гарна спроба, любий. Тож ти мене не підтримуєш у цьому? - сумним голосом проговорила Дарія.

- Я завжди буду на твоєму боці. Ти знаєш, як сильно я тебе кохаю. І це кохання не один рік. Я був з тобою поруч шість років і всі ці роки кохав і жадав лише тебе одну. Я розумію Сашка. Він однолюб, як і його батько. Не сердься на нього. Він уже дорослий і знає, що робить.

- Так, ти маєш рацію. Я просто хвилююся, що він може накоїти дурниць. Ти ж бачиш, яка Оля? Вона наче не з цього світу…

- Я знаю, люба. Я розумію, про що ти. Але ж ми нічого не зможемо заподіяти. Можливо, це їхня доля. Не забивай свою прекрасну голівоньку цими проблемами. Все буде добре.

- До речі, а Олексій тобі щось говорив про свої побачення? А то я його майже не бачу! - запитав Олександр, дивлячись, як Ольга робить напій.

Посміхаючись спогадам, які випливли на поверхню, він згадав, як нещодавно дівчина стажувалася й нічого не вміла. А зараз так вправно все робить. Олександр пишався та захоплювався вмінням дівчини.

- Ну, ми говорили про це. Але так. Вони зараз майже постійно разом. Олексій навіть до неї на роботу приїжджає, - посміхнулася Ольга.