Глава 21

Зранку Ольга зробила свої справи, які робила завжди, аби день пройшов вдало. Вона навіть молилася всю дорогу до кавʼярні. Дівчина почувалася ніяково, хвилювалася через те, як пройде їхня зміна. Вони вже давно не працювали разом. Та після їхніх подорожей, ігнорувань та суперечок Ольга мала надію, що зараз вони почнуть, як раніше, - просте спілкування. Без зайвих думок та емоцій. Дівчині подобалася та невимовна простота, яка спонукала їх спілкуватися й бути дружніми один до одного. Вона навіть думала, що Олександр починає довіряти їй. Але потім він її образив - ігноруванням. Навіть те, що він виправдовує це тим, що неправильно зрозумів через свої почуття, Ольга все одно не розуміла. Її непокоїло те, що хлопець їй сказав біля ставка, те, що вона йому може подобатися. Для неї краще було б забути цей факт.

Олександр натомість був упевнений, що нічого поганого він не зробив. Бо що може бути поганого в симпатії до дівчини? Тож він спокійно прокинувся без жодних думок. Вчора весь день провів у кімнаті, лише по обіді виходив, аби прогулятися. Єдина думка була - розвіятися, узявши нову книжку шведською мовою. Хоч думок і не було попри ранній час, але спокійно зібратися не вдалося. Навіть не допомогло те, що сам рано прокинувся. На жаль, запізно зрозумів, що час уже кричав: пора відкриватися.

Перебуваючи в кімнаті, Олександр дивився у дзеркало на своє вбрання. Та єдина думка була про те, що Оля стоїть і чекає його, бо завжди приходить раніше. Але коли він спустився та відкрив двері кавʼярні, зрозумів, що дівчини ще не було. Тінь смутку та занепокоєння відображалася на його обличчі.

- Доброго ранку, Алексу!  - привіталася Ольга, яка залетіла до кавʼярні, немов фурія.

- Доброго ранку, Mon chéri! Ти сьогодні запізнилася, - привітався здивовано Олександр, дивлячись, як дівчина знімає своє пальто, кладе сумку та одягає фартух.

Він роздивлявся її ці секунди, поки вона нарешті не подивилася на нього, зупинившись за сантиметр. Тоді лише соромʼязливо посміхнулася, заправила розпущене волосся за вуха. Олександр здивувався, що дівчина прийшла не заплетеною, як завжди. Йому кортіло доторкнутися до неї та до її волосся, відчути, яке воно. Таке ж мʼяке та блискуче, як на вигляд?

- Та, всього на пʼять хвилин. Я щось зранку не можу зібратися, навіть забула зробити зачіску.

- Так, я бачу. У тебе гарне волосся, та ти завжди справно все робиш. То якщо хочеш, можеш піти та привести себе до ладу. Я впораюся за цей час, - запропонував хлопець та дружньо посміхнувся, аби Ольга не подумала, що хлопцю може не подобатися.

Він не хотів почуватися ніяково з нею, але через його зізнання бачив, як Ольга з настороженим виглядом поводиться, наче їй неприємно спілкування з баристою. Олександр не розумів такої реакції. Він розумів, що дівчина не відповість взаємно, але ж і не міг сподіватися, що Ольга буде його стерегтися, наче він якийсь злочинець.

- Добре, так… дякую. Мені пʼять хвилин вистачить. Перепрошую, що завдала тобі клопоту зрання, - швидко проговорила Ольга та пішла у вбиральню до дзеркала.

Дівчина дивилася й не могла змусити себе заспокоїтися, лише проговорюючи: «Нічого боятися, Олександр - друг, все буде гаразд». Та врешті-решт змогла зробити собі дві маленькі коси, які переплетені в одну посередині, та розпущене волосся з обох сторін. Вона поправила свої джинси та кофту, фартух прогладила рукою, наче він був помʼятий, та зрештою пішла до робочого місця.

- Добрий день, красуне! - привітався з посмішкою Микола, як зайшов до кавʼярні.

- Добрий день! - щиро посміхнулася Ольга. - Тобі, як завжди?

- Так, звичайно!

- Бачу, ти тепер у нас постійний клієнт, га? - втрутився Олександр, коли клієнт розраховувався карткою за напій.

- Так, мені у вас тут подобається! Хіба ти не радий?

- О, милий, якщо ти ходиш сюди, аби порадувати мене, то, на жаль, я по дівчатах, - тримаючись за серце, пожартував Олександр. На мить подивився вбік, як Ольга посміхалася, роблячи каву. Йому стало цікаво, що спричинило таку посмішку?

- Ти впевнений у цьому? Бо мені здається, що ти якось неповно до мене дихаєш? — теж вирішив пожартувати Микола.

- Звичайно, тобі це здається! Синдром головного героя, щось чув про це?

- Так, хлопці. Я вам тут не заважаю? - долучилася та перервала перепалку Ольга між своєю колегою та одногрупником. Поставила напій на столик перед хлопцем. - Тримай, твоє капучино з корицею. Гарного тобі дня!

- Дякую, мила, і вам обом теж гарного дня! Я, може, потім ще раз зайду, - попрощався Микола, посміхаючись, дививився на Ольгу.

- О, ми будемо за тобою сумувати! - жартував Олександр, який ніяк не міг заспокоїтися.

Чогось його дратував цей Микола. Та, може, й не без причини, але якщо він хотів довести справжність своїх почуттів, йому кортіло більше зосередженості. А цей хлопець дійсно все псував своїми залицяннями. Олександр побоювався, що дівчина може вибрати цього Миколу, який такий уважний до неї.

У баристи весь ранок крутилися в голові слова, які він би хотів сказати дівчині: що вона дуже гарна, що ці коси їй дуже пасують. Але вони мовчки робили свою роботу. Аж поки не прийшов її одногрупник. Він бачив, як Ольга почала по-справжньому посміхатися цьому хлопцю. Вона була рада йому. Та чого вона так не рада Олександру? Через те, що він їй зізнався? Хіба вона не бачить, як Миколі теж подобається Ольга? Вона все розуміє, але їй байдуже? Чи що вже знову не так?

- Алексу… агов! - укотре кликала хлопця Ольга.

- Так-так, що сталося? - Олександр випав зі своїх роздумів одразу, як почув це імʼя.

Так його називала лише мати. Та на згадку про неї він нікому не дозволяв так себе кликати. Але з Олею, знову ж таки, все було інакше. Йому дуже подобалося, коли дівчина кличе його саме таким чином, скорочуючи імʼя.

- Я хочу піти на обід, ти не проти?

- Так, звісно ж, не проти! - хлопець не розумів, чому Ольга така розгублена сьогодні та запитує його, наче він дійсно може їй зашкодити.