Глава 17

Весь тиждень Олександр з Олею майже не розмовляли. Олександр ображався не тільки на Ольгу, а ще й на Олексія, який знав про почуття хлопця, але все одно діяв за спиною. Оля намагалася не ображатися взагалі, але з часом, після деяких спроб поговорити з Олександром, коли він був холодний до неї, зрозуміла, що краще його не чіпати. Їй було сумно, що ось так їхня дружба закінчилася, навіть особливо не почавшись. Вони не спілкувалися один з одним через дрібниці, непорозуміння. Але ж зазвичай саме через непорозуміння і виникають проблеми. Аби дівчина не сумувала задарма, почала проводити більше часу зі своїм одногрупником Миколою.

- Що ж, бачу, у вас усе добре? - поцікавилася Оля з щирою посмішкою, дивлячись, як Єлисей ніжно обіймав Дарію та, поцілувавши її у скроню, подивився на іншу баристу.

- Так, у нас усе окей, - посміхнувся хлопець. - А в тебе як справи? Давно Олександра не бачив поруч.

- Та в нього ж вчора зміна була, - ніяково відповіла дівчина. Вона не знала, що тут можна додати, тож зраділа, коли двері в кав’ярню відчинилися і зайшов гість. Бариста придивилася й побачила Миколу. Першою реакцією була радість. Але потім - сором, бо ніхто не знав, що вона тут працює. Загалом дівчина була дуже таємнича не через якісь забобони, а, скоріше за все, просто не знала, чи буде комусь цікаво знати події її життя.

- Привіт, не знав, що ти тут працюєш, - здивований Микола навіть не дивився на інших. У цей момент він лише розглядав свою одногрупницю.

- Так, я лише нещодавно почала тут працювати. Тож взагалі ніхто не знає. Я навіть не була впевнена, чи треба вам ця інформація, - сором’язливо посміхнулася Ольга. Все-таки вона раділа прибуттю друга.

-  Нуу, тепер я буду твоїм постійним клієнтом, так і знай, - зрадів хлопець і по-справжньому посміхнувся. - Зробиш капучино? Картою оплата.

- Звичайно зроблю. Ти завжди його замовляєш. Але я тебе пригощаю.

- Ну ні, так нечесно. Я тоді тебе від щирого серця пригостив.

- Чесно, зараз я тебе також від щирого серця. Ти ж сам сказав: тепер ти постійний клієнт, тож це від мене бонус.

- Добре, я тоді подумаю, як тобі відплатити, - посміхнувся Микола й чекав свій напій.

Дарія з Єлисеєм мовчки стояли поодаль і з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається, лише інколи переглядалися один з одним, аби зрозуміти, чи точно це все реальність.

Ольга старанно приготувала напій для друга та з посмішкою віддала його назад.

- Ти, до речі, коли закінчуєш?

- Через пів години.

- Чудово, може, сходимо кудись?

- Ох, не знаю, а куди саме?

- Давай я тоді тебе тут почекаю і, може, щось придумаємо за цей час, - з ентузіазмом пішов сісти за столик з кавою та дістав телефон. Взагалі у хлопця були справи, але він так давно намагається добитися уваги від одногрупниці, тож без вагань пише своєму напарнику про перенесення часу.

- Взагалі ми так не робимо, - після того, як попрощалася з Єлисеєм, Дарія підійшла і зробила зауваження дівчині. - Я про приготування кави безкоштовно. Я ж надіюсь, ти це розумієш.

- Ой, вибач. Я не знала, що це так важливо. Я можу заплатити за нього, для мене це не проблема. Просто ти говорила, що для персоналу кава безкоштовна і всі її п’ють по три чашки на добу. А я інколи… Сьогодні не пила, тож вирішила, що віддам свою безкоштовну каву своєму другові. Якщо це проблема, я зараз оплачу.

Ольга трішки зніяковіла від такого тону Дарії. Вона зазвичай не робила ніяких зауважень, якщо тільки на початку, та й то зазвичай це Олександр показував невдоволення. Оля залишила мити кавову машину та пішла до термінала й постера, аби пробити капучино та заплатити за нього. Якщо так було принципово старшій баристі, Оля могла багато чого зрозуміти, але така поведінка дівчини їй взагалі не сподобалася.

- Не треба, зачекай. Ти права, вибач. Я навіть не знала, що ви друзі, - зупинила Дарія дівчину. Хоч це й була правда, насправді її більше роздратувало те, як вони спілкувалися. Дарії стало прикро за Олександра, бо він такий закоханий у неї, а вона навіть не помічає цього.

- Все добре. Так, ми вже три роки разом навчаємося та спілкуємося. Ми пару днів тому сюди приходили, тож я навіть не думала, що треба пояснення. Якщо так не можна, то все окей, я не буду так більше робити.

- Не ображайся тільки, добре? Якщо у вас такі теплі стосунки, то інколи можеш пригощати.

- Добре, і я не ображаюся, чесно.

Олі все одно не була зрозуміла реакція Дарії, тож вона вирішила особливо не брати це до уваги.

- Моя зміна закінчена, тож я піду. Гарного робочого дня.

- Дякую, тобі гарно відпочити. Чекаю завтра о другій.

Вони попрощалися, й Ольга вийшла з кав’ярні разом з Миколою. Дарія дивилася на це і думала, чи не сказати Олександру про те, що бачила. Але вирішила, що краще не турбувати.

Оля тим часом з другом вирішили сходити до озера на пів годинки, бо потім треба було йти вирішувати інші справи.

- Тож, в принципі, нашу роботу зарахували, але ще треба доробити останній план. Я був учора на парі, і мені сказали, аби я передав усім, хто зацікавлений.

- Уффф, я, якщо чесно, не дуже зацікавлена, - посміялася Оля. Вони сиділи на лавочці та говорили на якісь теми, допоки до Миколи не дійшло, що він взагалі забув про навчання. - Але я слухаю, що там треба доробити?

- Взагалі нічого такого. Ми вдвох впораємося, або я один можу, якщо ти зайнята…

- Ні, все гаразд. Не хочу тебе одного залишати з цим. Все ж таки це наш спільний проєкт.

- Добре, коли тобі буде зручно?

- Давай, може, завтра або післязавтра…

- Ахахах, добре. В нас же тиждень. Тож якось владнаємо це.

Вони проговорили так ще з пів години. Після чого Микола вибачився, бо має свої робочі плани, й запропонував провести Ольгу додому. Тож вони йшли й ще розмовляли.

Ольга насамперед особливо нічого не відчувала до одногрупника, але з ним було все так просто. Не було тих гойдалок, як з Олександром. Хоч вона і думала про нього постійно, їй не подобалося, що він усе ускладнює. Невже так важко просто спілкуватися і бути друзями? Оля не могла зрозуміти.