Глава 14

- Rien de plus. Je dois partir en vacances! - раптово промовив Олександр, сидячи після зміни перед нічним пейзажем разом з усіма колегами.

- Що-що ти сказав? Не розумію. - запитав Єлисей.

- Він хоче у відпустку. Що не зрозуміло? - відповів Олексій замість свого друга.

- Якщо будете хизуватися лінгвістичними знаннями, я теж тоді розмовлятиму італійською.

- Come desideri! Quindi di cosa parleremo? - без вагань, посміхаючись, відповів Олександр другові.

- Non voglio affatto parlarti! - Єлисей теж мав намір показати свої здібності. Хоча єдина жінка, перед якою він хизувався, все й так про нього знала.

- Гей, ви що тут влаштували? Ще давайте шведською почніть говорити. - почала робити зауваження друзям, немов маленьким дітям, які не поділили цукерку, не витримавши напруги Дарія.

- Du vet väl att jag kan det här. - з посмішкою знову промовив Олександр, наче запрошував до розмови ще когось, але всі подивилися на нього як на клоуна. Лише одній це, здавалося, було до вподоби.

- Ух ти, це так круто! А які ти ще мови знаєш? - захопилася Ольга й посміхалася так щиро, що у хлопця почало боліти серце.

- För din skull, min älskade, ska jag börja tala det språk du önskar. - промовив знову тією ж шведською мовою Олександр, але таким солодким тоном, що, хоч дівчина й не знала перекладу, чомусь почувалася ніяково. Тож стримувала ту щиру посмішку, яка намагалася вийти за обрій й розкрити ще більше секретів. Але Ольга не знала, що її очі вже давно все видали. Олександр зрозумів, що дівчині це сподобалося, по блиску в таких гарних і до болю рідних очах кольору оксамитових коралів.

- А тепер я пропоную все ж таки випити за цей чудовий день, який уже закінчився, і почати говорити нарешті нормальною українською мовою, будь ласка. Знайшовся тут поліглот… - знову намагалася привернути увагу Дарія, поки хлопці не почали нове змагання.

- Добре. Я кажу, що нам треба якось усім разом відпочити. Може, поговоримо з Ярославою, аби вона дозволила нам закритися раніше якогось теплого дня? Поки зима не настала? - запропонував Олександр, не відриваючи погляду від Ольги, хоча говорив, скоріше, до Дарії.

- Можна спробувати. Якраз скоро День свавілля.

- Що таке День свавілля? - Ольга взагалі не розуміла, що тут відбувається. Сьогодні п’ятиріччя кав’ярні, тож за тортиком та пляшкою вина всі, працюючи, захотіли це відзначити. Але ж вона тут працює майже два місяці. І, насправді, не розуміє, чому залишилася.

- Нуууу… Це взагалі Олександр вигадав… - загадково промовила Дарія.

- Розкажи! - з вогниками в очах захоплено попросила Ольга баристу, тож він не міг їй відмовити.

- Пф, і як я маю тобі відмовити? Очі як у кота, який їсти просить. - посміявся Олександр, але продовжив: - Коли все тільки починалося, Ярослава і Ілля думали над тим, як удосконалити свою кав’ярню, й на свою голову вирішили запитати в мене. А я був ще тим бунтарем. Тож запропонував день, коли всі ми щось міняємо так, як нам того заманеться, але, звичайно, в рамках пристойного. Вони мали намір зробити все як краще, але вирішили погодитися.

- Так, тож, в принципі, все, що ти зараз бачиш, - це наша спільна задумка. І з того дня, як Ярослава пожартувала, що через цей День свавілля їхня кав’ярня стала по-справжньому сімейною, ми почали кожного року його святкувати. Бо саме з того дня ми, як звичайні колеги, почали створювати затишок та ставати чимось більшим. Якось так. - закінчила історію Дарія після мовчазної згоди Олександра, який уже розповів свою версію.

- Вау, ви всі такі класні. Справді, це дуже мило.

- Ти перша, хто так нами захоплюється. - пожартував Олександр, бо дійсно не розумів, чому, коли всім було байдуже, саме вона роздивилася в цьому щось прекрасне. Можливо, саме тому його серце обрало її? Через те, що було помічене, не забуте?

- Я кажу те, що відчуваю.

- Ти права. Нам справді все це подобається. Тому ти так вписалася до нашої родини, бо ти сама — гармонія і затишок! Правда ж, Сашко?

- Звичайно, правда!

- Добре, мені, звичайно, це все теж дуже подобається, але треба вже розходитися. Дорогенька, ти залишишся? - промовив Олексій, привертаючи до себе увагу Дарії.

Олександр не зрозумів останнього речення. Дивлячись на друга з подивом. 

- Якщо можна? Уже занадто пізно.-  погодилася Ольга

- Звичайно, можна! Я тобі все покажу! Нумо! - зрадів кондитер, одразу вставши та простягаючи руку дівчині. Бариста незручно посміхнулася й попрямувала слідом за хлопцем, коли всі інші сиділи й не розуміли, що взагалі щойно відбулося.

- Я не зрозумів, це що, блін, таке? - розсердився Олександр. Ольга говорила, що між ними нічого нема, але навіщо тоді Олексію так квапитися? Він взагалі пів вечора сидів мовчки! Невже то через те, що ревнував і чекав, коли з нею можна буде залишитися наодинці?

- Так, твою кохану вже вкрали. - пожартував Єлисей, хоч і бачив розлючений погляд друга.

- Так, спокійно, не треба нікого вбивати. По-перше, ніхто нікому не коханий, а по-друге, може, він дійсно за неї піклувався як друг? - запропонувала думку Дарія, намагаючись урятувати хлопця. - І чого це він знову так робить?

- Я це зараз з’ясую.

- А прибирати хто буде? - прокричала вслід баристі, який уже добіг до дверей, за якими були сходи, й згодом зник.

- Я допоможу, люба. Можеш не хвилюватися. - м’яко промовив Єлисей, заправляючи за вушко пасмо, що спало на обличчя дівчини. Та перед тим, як прибрати посуд зі столу, залишив ніжний поцілунок на губах своєї коханої.

- Дякую, милий. Ти знаєш, напевно, саме через це я тебе і кохаю.

- Справді? Я думав, що через мої вишукані страви.

- О, ну це також, взагалі-то. - вони почали сміятися. І так одразу стало на душі легко, й абсолютно неважливо було до розбірок інших. Дарія теж встала й поцілувала свого хлопця перед тим, як допомогти йому з прибиранням. - Зрештою, удвох ми зробимо все швидше.