Глава 11

— Я вже не можу. Мені цікаво, що вони там роблять наодинці? — запитав Олександр, розходжуючись туди-сюди.

— Ти можеш не маячити! Якщо ти ревнуєш, то напиши їй! Запитай, яке місце вони обрали для побачення. Можливо, десь у кінотеатрі на задньому сидінні цілуються під якийсь романтичний фільм…

Дарія знущалася над другом, але коли побачила його розгніване обличчя — зніяковіла.

Олександр дивився на неї своєю холодною посмішкою. Його очі несподівано стали темнішими, ніж зазвичай, дихання почастішало.

— Я не розумію, чого ти злишся. Вона тобі ніхто.

— Вона вже наша близька подруга, ти знаєш це! Я просто не можу думати, що вона з кимось ще. Типу вона мені не належить — окей. Але чому Олексій?

— Бо він милий і м’який, ти ж знаєш. Дівчатам подобається, коли з ними поводяться ніжно і повільно. А не зриваються і постійно тролять, наче вона твоя молодша сестра, яку ти не дуже жалуєш.

Як не намагалася полегшити ситуацію, все марно.

Хлопець став ще серйознішим і, вже сівши на стілець, почав писати Олексію, аби він сказав місце побачення. Йому в цей момент було байдуже, що, можливо, він заважає.

Думка про те, що хтось торкається до Ольги, була нестерпною. Нехай краще вона його вб’є, бо було боляче жити Олександру і знати, що не він є причиною її посмішок та бажань. Що, можливо, їй приносять біль та розчарування, а він не може її захистити від цього.

Йому було прикро, що насправді нічого зробити не може.

Тож хлопець і не сподівався отримати повідомлення від друга з адресою. Але воно прийшло.

Не вагаючись, він узяв своє пальто та вибіг на вулицю, навіть нічого не пояснивши Дарії.

Хоча пояснення не були потрібні. Бариста могла зрозуміти. Зрештою, якщо нікого нема, вона може відпочити від усього хаосу і подумати про свої проблеми

Коли Олександр добіг до торгового центру, то почав уважно шукати своїх друзів. Йому не подобалася думка, що Олексій має наміри щодо Ольги. Але коли він нарешті їх знайшов, тінь полегшення промайнула занадто швидко, а злість почала розростатися. Він навіть не помітив, як уже йшов у їхньому напрямку.

— О, Олександр, привіт. А ти як тут? — першою його помітила Ольга. Наче відчувши чийсь погляд, подивилася вбік.
 

Вона привітно посміхнулася і почала роздивлятися хлопця. Він був одягнений у звичайний спортивний костюм, який гарно лягав по його м’язистій структурі тіла. Щоки ледь покривали рожеві плями, наче від холоду та бігу.

Хлопець повільно заспокоївся, коли зрозумів, що міг накоїти. Зазвичай він більш розсудливий і не прагне до безглуздих дій, але ця дівчина повністю полонила його розум і, здається, ще й серце. Зрештою, вона не його дівчина, і він не має права так думати про неї.
 

— Так, усе, я готова, — приєдналася Софія, яка відходила по своїх справах, і без сумніву почала витріщатися на Олександра, який не зводив погляду з Ольги.

Підходячи ближче, дівчина напружилася, бо не знала, чого чекати і що взагалі відбувається.

— Кхм. Я просто повз ішов. Побачив вас — думав підійти. Тож ти казала, у тебе справи… з Олексієм? — нарешті промовив Олександр, на хвилину відірвавши очі від Ольги, аби подивитися руйнівним поглядом на Олексія.

У того не було наміру сваритися зі своїм другом, але він мав знати краще.

— Ох, хлопче, ну не ревнуй. Пробач, я не краду твою дівчинку. Просто мені потрібна була консультація… — намагався заспокоїти Олексій друга.
 

Але той перевів погляд на Ольгу, намагаючись подумки поговорити з нею. З незрозумілих причин Олександру було важливо знати саме те, що скаже Ольга. І бажано почути правду, якою б гіркою вона не була.

Ольга бачила це в чистих озерних очах колеги, але не могла зрозуміти, що це за бажання — захистити її. Вона вагалася, бо тінь розпачу й бажання, що промайнула навпроти, злякала її, і вона не знала, що має сказати.

— У сенсі консультація? То ви мене покликали через мою спеціальність? Я гадала, що… кхм… ну хоча б просто по дружбі? — Софія почала злитися.
 

Їй спадало на думку тільки те, що Олексій хотів запросити на побачення Ольгу, а та, як сором’язлива дівчина, боялася, тому запросила Софію. Але, можливо, і так краще. Вона вважала Олексія милим хлопцем, хоч вони лише походили торговим центром кілька годин, розмовляючи. Але цього виявилося достатньо.
 

— Це щиро! Чесно, ти дуже гарна дівчина. Але так, спочатку я хотів познайомитися з тобою через те, що ти в СММ добре розбираєшся, і мені було б цікаво розвинутися в цій сфері. Я веду блог про готування, їжу і все таке… Але це тебе не змушує. Звичайно, якщо ти не хочеш, то нічого такого ми не будемо робити. Я буду радий просто провести з тобою час, — швидко заговорив Олексій, намагаючись врятувати ситуацію.

Натомість обличчя Софії стало багрянішим, і з’явилася ледь помітна посмішка. Тим часом Оля з Олександром не могли відірвати погляду один від одного.

— Якщо ми все вирішили, то, можливо, разом підемо в кіно. Олександр, ти ж не проти? — нарешті промовила Оля, переставши дивитися на друга і переводячи погляд на інших.

— Так, давайте. Це гарна ідея, — Софії було байдуже до Олександра, але їй було ніяково ось так стояти посеред торгового центру й з’ясовувати стосунки, поки інші ходили і дивилися на них.

Тож вона була рада пропозиції подруги.
 

— Я згоден, — лише сказав Олександр і, взявши за руку Олю, пішов до ескалатора, аби піднятися до зали кінотеатру.
 

Усі решта пішли за ним. Оля хоч і була в деякому шоці від настирності колеги, але не була проти. Рука Олександра здавалася їй мужньою та надійною, а ще дуже теплою порівняно з холодною рукою самої дівчини.
 

Вони мовчки йшли, і лише переплетені руки викривали цей баланс між ними. Хоча Олександр здавався більш замкнутим і холодним, а Ольга — відкритою і сонячною, з тілами все було навпаки.