Глава 7

Наступного ранку Олександр прокинувся від звуку дощу. Краплі ритмічно били по склу, і в повітрі стояв аромат свіжої кави, який просочився знизу — з кав’ярні.

Він не любив дощ, а тим паче вставати на роботу в таку погоду. Але цього разу думки баристи були зайняті зовсім не погодою.

На роботі було тихо. Людей майже не було — лише кілька постійних клієнтів, що ховалися від негоди.

Ольга прийшла пізніше звичайного. Її пальто було все в краплях, а волосся трохи розкуйовджене. Але посмішка сяяла, наче до неба.

«Немов маленьке сонечко, що зігріває навіть у таку промозклу погоду», — посміхнувся своїм думкам хлопець.

— Доброго ранку, — промовила Оля й сіла за барну стійку.

— Доброго, — відповів Олександр, але, відчуваючи, як у грудях з’являється легке хвилювання, відійшов до кавомашини.

На щастя, прийшов клієнт, і Оля пішла в підсобку переодягтися. Було якось ніяково дивитися на таку затишну, домашню дівчину. Олександр відпустив клієнта, а за ним прийшов ще один. Ольга вже вийшла й почала обслуговувати самостійно.

Він довго мовчав, дивився, як вона спінює молоко, а потім несподівано спитав:

— А ти колись думала, що могло би бути, якби ми зустрілися в іншому місці?
 

Вона здивовано підняла погляд.

— У сенсі?

— Ну… не тут. Не між кавомашиною і клієнтами. А, скажімо, на концерті. Або в університеті.

— Не думала… але якщо саме в цей час — не думаю, що щось би змінилося. Ти б сто відсотків щось буркнув замість «привіт» і почав перевіряти мене своїми загадками, — усміхнулася вона.

— Можливо. Але ми все одно були б друзями, і я б тебе запрошував на каву щодня.

Вони дивилися один на одного, посміхаючись, і ця мить зняла напругу, що тримала їх уже тижнями. Все було не так лячно, як здавалося на перший погляд. Олександр видихнув, бо така напруга між колегами йому не подобалася. Він любив, коли все просто. І, насправді, зрадів, що Оля на нього не ображається.

Далі робота пішла швидше та спокійніше. Коли настав час обідати, Оля пішла першою на кухню.

— Привіт, хлопці! — радісно привітала колег Ольга.

Але на неї дивилися двоє засмучених пар очей.

— Що сталося?

— Привіт… Та все те ж саме, — відповів Олексій, а Єлисей лише погодився й махнув рукою замість привітання.

— Можливо, ти нам скажеш: які в тебе бажання в їжі? У нас є телятина та сир. Давай хоч тебе нагодуємо.

— Ой ні, дякую. Сьогодні середа, — відмовилася дівчина, але, побачивши здивовані обличчя, пояснила: — У середу й п’ятницю я не їм м’яса та молочних виробів.

— Ти що? Типу веган? — не зрозумів Єлисей.

— Вона християнка, телепень, — втрутився Олексій.

— Так, — ніжно посміхнулася Оля й додала: — Православна християнка. Бо є різні напрямки.

— Ой, вибач… Сам ти дурень! Як ти взагалі здогадався?

— Я сказав не «дурень», а «телепень». Та ти ще й дурний. Я просто розумний і уважний.

— Так, хлопці, ви чого? — захвилювалася дівчина, розуміючи, що, можливо, буде сварка.

Але Єлисей лише показав язика другові, і вони почали сміятися.

— Не хвилюйся, люба, все добре. Це ми так жартуємо, — заспокоїв Олексій і відійшов до свого столу, щоб узяти блокнот. — Ну, розповідай: які продукти тобі можна й по яких днях?

— Вам це дійсно цікаво? — здивувалася дівчина.

Оля давно вирішила, що не буде нікому нав’язувати свою віру та релігію. Лише коли в неї запитують, вона може чесно відповісти й розповісти все, що знає. Та майже ніхто не цікавився.

Хлопці переглянулися між собою та з посмішкою кивнули. Тоді Ольга й розповіла про піст у середу та п’ятницю. Про те, що він символізує пам’ять про страждання Христа. Що зовсім скоро буде різдвяний піст. І тоді весь цей час не можна їсти нічого м’ясного та молочного — лише овочі, фрукти та крупи. Але з усього цього можна багато чого приготувати. Оля завжди експериментує.
 

— Олю! Пам’ятаєш, ти казала — натхнення приходить, коли не чекаєш? Так от, прийшло! — він розгорнув сторінку. — Нове меню!

Усю розповідь Олексій уважно слухав і час від часу робив нотатки в своєму блокноті. Йому сподобалася ідея зробити пісне — веганське меню. Якраз продукт цього сезону — гарбуз.

— Невже? То я дуже рада. Розповіси?

— Ну-у-у, не так швидко. Треба допрацювати, і я потім презентую. Дякую тобі, — Олексій закрив блокнот, аби ніхто не бачив нотаток, і дивився на Олю так, ніби вона врятувала йому життя.

У цей момент до кухні зайшов здивований Олександр, бо за цією розповіддю минула майже година. Він побачив Ольгу з Олексієм, які мило посміхалися один одному, й Єлисея, який щось малював у своєму блокноті.

— Що у вас тут відбувається?

— Ой, вибач. Я, напевно, тут занадто довго, — отямилася Оля та, глянувши в телефон, підвелася зі стільця, щоб повернутися на робоче місце.

— Та ти ж не поїла, — згадав Олексій.

— Та нічого, я потім повернуся. Тож думай, а потім покажеш, — Оля пішла, залишивши дивне відчуття між хлопцями.

Єлисей, помітивши нервовий погляд свого друга-баристи, поспішив пояснити, що вони просто розмовляли про нове меню — і без криміналу.

Уже нагорі Олександр знову замовк, бо не знав, як запитати про стосунки Олі з Олексієм і чи мав він узагалі право на такі запитання. Не кажучи вже про те, що йому взагалі не слід було про це думати й тим паче проявляти ревнощі до колеги. Тим більше, останнім часом він занадто багато думав про стосунки з Ольгою.

Залишок дня минув спокійно. Наче всі знали думки Олександра й не створювали метушні.

— Привіт, — до кав’ярні завітала Дарія, яка ходила гуляти. — Як справи?

— Все чудово, — привіталася Оля. — Зробити тобі каву?

— Давай краще чай. Гуляти під таку погоду нестерпно, — скривилася старша бариста й дістала блокнот із сумки.

Там були малюнки: капучино з корицею та темним шоколадом, кава з лавандовим сиропом, гарбузове лате й гарячий шоколад із перцем.