Глава 3

Настав день повної зміни для Олі. Напередодні, щоб упевнитися у здібностях дівчини, Дарія попросила приготувати їй капучино й заодно подивитися, як та збиває молоко. Як для стажистки, Ольга чудово справлялася, хоча часом було складно. У цій сфері вона всього три дні, тому ніхто не здивувався, коли Оля переплутала сторони на кавомашині, перегріла молоко та ще й випадково вилила його собі на пальці. Та, незважаючи на всі «проколи», в неї було стільки ентузіазму й радості від приготування напоїв, що не залишилося жодних сумнівів. Окрім цього, стажистка увійшла в колектив з добрими намірами, і всі інші прийняли її з усмішками та надією на робочо-дружні стосунки.

Помолившись зранку, Оля з хорошим передчуттям пішла на роботу, майже професійно відганяючи всі тривожні думки, які посилювалися з наближенням до кафе. Дивно, але протягом днів стажування тривожність проявлялася тільки спочатку, при перших спробах готування та налагодження помелу. Але зараз це був не страх, а якесь дивне передчуття, ніби щось станеться. У таких думках пролетіли хвилини, доки Ольга не увійшла в кафе. Точніше, вперлася у зачинені двері.

— Вибач, забув, що в нас стажистка. Ми двері відкриваємо вже після повного відкриття зміни, — сказав Олександр, відчинивши двері на стук дівчини, й почав пояснювати, що не навмисне залишив її за порогом.

— І тобі доброго ранку, — посміхнулася Ольга й зайшла всередину. Її ніяк не бентежила забудькуватість колеги. Оглянувшись, дівчина зрозуміла, що бариста нещодавно прокинувся і ще не встиг підготувати приміщення до роботи. Її погляд зупинився на Олександрові, який виглядав сонно: волосся розтріпане, спортивні штани й худі вільно лягли на його фігуру. Для Олі він виглядав гарно й дуже затишно. Трохи згодом вона згадала про тривожність, але її вже не було. Замість неї була тиша й прагнення до скорішої роботи.

Олександр ще хвилину потинявся, увімкнув світло, кавову машинку для нагрівання й пішов спускатися в підвал — на кухню. Оля, не знаючи, що робити, пішла за ним.

— Усім доброго ранку! — весело привіталася дівчина з хлопцями на кухні.

— Доброго ранку, my dear! — привітався кухар на ім’я Єлисей. За ці три дні Ольга дізналася про нього дещо: він милий і навчався в Англії, тому в його діалогах часто можна почути іноземні слова. Виглядає це приголомшливо, бо його акцент і статура йому пасують. Сам Єлисей високий, брюнет, має світло-зелені очі, чорні широкі брови та довгу усмішку. Він завжди пахне травами, дуже смачними, а його парфуми нагадують аромат коньяку з ожиною, ладаном і перцем — дуже специфічні, але йому це пасує.

— Привіт, люба, — звернувся Олексій. Він — кондитер, хоча Олексій більше підходить йому, ніж Лешка. Виглядає він, як той, хто асоціюється із Францією, хоча там ніколи не був. У нього сірі очі, біле, як пісок, волосся, веснянки та довгі вії, яким можна тільки позаздрити. Якщо Єлисей більш крутий і нахабний, то Олексій ніжна й тонка натура. Вони, як найліпші друзі, яких не можна розлучати, ідеально доповнюють один одного, знайомі ще з самого дитинства. До речі, від Олексія йде ніжний аромат імбирного печива з корицею — ідеальний запах для нього.

— Коли ви встигли стати такими друзями? — здивувався Олександр, або Сашко, як його називає Дарія. Хоча йому пасує його повне ім’я або Алекс. Він зовсім інший: русяве волосся, голубі, як озера, очі, похмурі брови, як береги біля озер, пухлі губи та дуже гарна душа. З першого погляду можна помилитися й подумати, що він похмурий і непривітний, але насправді в нього щире та добре серце. Олександр серйозний і намагається показати всім свою суворість, хоча з друзями він інший. «Цікаво, який він насправді, яка в нього історія?» — промайнула думка в дівчини й одразу щезла.

— Тебе довго не було, друже, — озвався Єлисей.

— Я відпочивав. У мене було багато справ...

Ніхто не став питати подробиці — можливо, через конфіденційність інформації або просто тому, що зайвим людям знати не потрібно. Оля не знала, але й довго над цим не думала. Олексій запропонував на сніданок її улюблене тістечко з чаєм, а Єлисей приготував яєшню з беконом, сиром та тостами. Тож недовго думаючи, вони сіли снідати.

До відкриття залишалося п'ять хвилин, тому Олександр з Олею піднялися нагору. У кухаря та кондитера був графік кожен день по декілька годин: їм потрібно було зранку зробити те, чого не вистачало на вітрині, та можливий обід для баристів. Тому з восьмої ранку працювали вже всі, крім Дарії, звичайно.

— Доброго ранку, що бажаєте?

— Доброго, мені, будь ласка, карамельний латте та твій номер, крихітко. Вперше тебе тут бачу, стажерка?

Такого Оля не очікувала. Коли все було готово для відкриття зміни, Олександр сам налаштував помел і зробив собі капучино. Поки він його пив, Ольга стояла за касою й приймала замовлення. Старший бариста мовчки спостерігав за нею, поки вона обслуговувала клієнтів. До того моменту, як не прийшов хлопець, який збентежив дівчину. Олександр таких не любив, мажорів, яким усе було дозволено. «Роби, що хоч, ніхто тебе не троне», — думав він, але Алекс тронув би, вдарив так, що той зорі побачив.

— Стажерка, але без мого дозволу жодного номера ти не отримаєш, — сказав Олександр, і, не думаючи довго, помінявся з Олею місцями та розрахував клієнта: — З вас п’ятдесят чотири гривні.

— Картою, — махнув телефоном клієнт і, приклавши його до термінала, розрахувався. По його обличчю було видно, що він не задоволений такою відмовою.

— Будь ласка, ваш латте, — посміхаючись, через декілька хвилин подала напій Ольга, — гарного дня.

— Не звертай уваги, таке іноді буває, — коли хлопець пішов, Олександр повернувся обличчям до дівчини й намагався заспокоїти, але був здивований її реакцією.

- Та все добре, я розумію. Минулого року працювала офіціанткою, і, повір, там одним номером не відіб’єшся.

- Хмм, вибач… Я звик заступатися за Дарку, вона не дуже любить хлопців…

- Оу, та нічого. Дякую, що заступився, все одно було трохи неочікувано.