Глава 1

- Мені було 13 коли це почалося. Спочатку я робила це через егоїзм, хотіла привернути до себе увагу. Але потім… я дещо зрозуміла. Кожного разу мені ставало легше... Це зараз я розумію чому і як то все робиться. А після 15 років я вже не змогла зупинитись. Тоді й настав мій час власних випробувань… 

***

-  «Я досі не знаю навіщо це тобі говорю. Але вже 7 хвилин щось балакаю, сподіваюсь ти цінуєш свій час й не будеш то слухати». 

Оля відправила запис голосового повідомлення в телеграм чат до своєї подруги Софії. Поклала телефон в кишеню свого пальта й знову пообіцяла собі, не набридати Софі й взагалі припинити так багато говорити. Якби то було так просто вона напевно не порушувала кожного разу свої обіцянки, усвідомлюючи як це може набридати. 

Дівчина вдихнула свіже повітря й намагаючись, налаштуватись на найкраще подивилась на небо «Господи Благослови» сьогодні була чудова погода та, що надихає. Хоча може й для когось то була жахливою та промоклою, для Олі вона була ідеальною. Ідучи на співбесіду, думки не на мить не хотіли залишати її молоду голову. Вже пролетіли міркування про наступні дії якщо її не візьмуть та ідеї на останні часи цього насиченого дня.  

Підходячи до кафе, де була призначена зустріч, Оля сповільнила крок. Роздивлявсь наскільки гарний вигляд має зовнішній стан ця споруда. Двоповерхова, на першому поверсі встановлені вікна по всій довжині, на другому між вікнами встановлена перегородка з каміння, хоча сама будівля була не велика, але, на перший погляд, дуже затишно.

-  Добрий день, що будете замовляти? – Не встигла підійти до барної стійки, бариста стоячи біля каси, почав свою роботу.

-  Добрий день, я записувалась на співбесіду… - робко проговорила дівчина. Й отримала незадоволений погляд від хлопця – баристи.

-  Дааш, то до тебе, - хлопець, розвернувшись обличчям до двері, що була позаду, на пів гучно покликавши дівчину. Через хвилинку знову повернувся до Олі й продовжив, - можете пройти до третього столика, старша бариста зараз прийде і все поясне. 

«Якби ще знати, де той третій столик». Столики розміщені в хаотичному порядку, хоча якщо придивитися, то навіть в цьому хаосі є своє логічне розташування. Вони були шарового вигляду, біля кожного два стільчики. Лише 4 квадратно подібні столики, з кожної сторони від барної стійкі по два столи, мали по 4 стільчики. По вікнах з плінтуса до підлоги були розвішані штори, а поверх них гірлянди з жовтим світлодіодом. Цікаво, що не було підвіконня. Поруч кожного стола, стояла тумба на якій було розміщенні флораріуми з дуже гарними квітами в середині. На стінах були різноманітні картини написані в одному стилі. Взагалі весь інтер’єр був з творчим підходом. Зроблений в коричнево бежевій текстурі й викликав почуття затишку та спокою. Оля відчула чийсь погляд на спині й припустила думку, що забагато довго стоїть дивлячись на розміщення в залі. Ще з секунди спостережень, пішла сісти, як на її думку, за третій столик, біля вікна. Хоча насправді вона просто хотіла сісти саме там. Вид відкривався ну дуже атмосферний. Напроти закладу знаходився парк, з деревами кущами, квітами... «Цікаво, а який тут світанок?»

-  Добрий день, - хтось поруч привітавшись, відірвав Олю від роздивляння вулиці, змусив подивитися на прибулого. Це була дівчина, середнього зросту, з зібраним у хвіст волоссям. Нічого не звичайного, може сережки знизу на губі, на кінці брови та ще декілька у вухах, – я Дарія старша бариста. 

-  Оля, приємно познайомитись. – З привітливою посмішкою у відповідь привіталася дівчина. 

-  Навзаєм. Так, давай спочатку ти розкажи все про себе, а потім я тобі все про наш заклад та твої обов’язки. Бо ми не просто беремо когось на роботу, а скоріш приймаємо у свою маленьку родину. Тому важливо, щоб у нас самого початку був хороший конект. Якщо ти розумієш про що я. – Лагідно посміхаючись, підморгнула  старша бариста.

-  Чесно не дуже… Але сподіваюсь, що це щось хороше. – Відповіла Ольга з сумнівними нотками в голосі.

-  Зрозумієш, не хвилюйся. До речі, той хлопець Олександр, він також старший бариста. Взагалі ми обох маємо проводити співбесіди, але він сказав, що у нього свої якійсь там методи… Вибач, відійшла від теми. – Одразу розговорилась Дарія с тією ж посмішкою.

-  Та все добре, то я думаю чого так, одразу вся веселість пропала, коли почув, що я на співбесіду. 

- Не хвилюйся, це не через тебе. Тепер до справи.– Очікуючи розповідь дівчини, Дарія схрестила руки й сперлась спиною на стілець.

-  Добре, я Марчук Ольга Юріївна, мені 19 років. Навчаюсь в університеті Культури та Мистецтв, вже 3 курс спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Досвіду в мене нема щодо приготування кави, хоча є достатній у сфері обслуговування. Раніше працювала офіціанткою в ресторані, а до цього багато років нянею. Взагалі я з міста Ірпеня, там навчалась й працювала. Зараз знімаю кімнату до речі не так далеко звідси, десь 20 хвилин пішки. Навчання в мене денне, хоча мені часто спадає на думку перейти на заочне. Зараз проходжу практику в одному видавництві, загалом онлайн, але іноді треба приходити очно. Якщо чесно, хочу одразу так попередити, щодо скільки я збираюсь у вас працювати. Не знаю, якомога довше. Якщо вас й мене все буде влаштовувати, скоріш за все переведусь на заочне навчання для зручності. Не люблю загадувати там вже як буде… Наче все.

- Так, добре… навіть питань нема, - ухвалено посміхнулась бариста, коли почувши наче підготовлену розповідь, при цьому опромінену усміхом, Ольгу продовжила, - наше кафе «Hope», називається якщо ти вже помітила креативно як і весь наш заклад. Це кафе єдина в країні, популярна у своїй індивідуальності. Працюємо як на виніс, так і в закладі. Через те, що ця споруда недуже велика, офіціантів немає. На зміні працюють 2 бариста, один готує каву, інший відносить замовлення. Можна мінятись, це взагалі не проблема. Швидко звикнеш, головне спочатку не провтикувати. Так само в нас працюють кухарі та кондитері. Вони роблять різноманітні тістечка, пироги, сендвічі, є також солоні та солодкі вафлі. Потім дам тобі меню, вивчиш все. Так само прибираємо ми, кожен на своєму місті. В нас така невеличка сім’я, тому простіше нам самим все зробити. Оскільки двоє ми з ним трішки зашиваємося, вирішили знову спробувати найняти баристу. Так, кафе працює з понеділка по п’ятницю, з 08:00 до 21:00, субота по неділю з 9 ранку до 10 годин вечора, оплачується по годинах – 120 грн. В день це приблизно 1 560 гривень. За місяць має набиратись приблизно 15 змін це 23 400 виходить, но графік такий плавучий тому може бути менше або більше. Мінімальна це 18 – 19 тисяч, максимальна до 30 000 набереться. Не бійся, все буде узгоджуватись, нічого не будемо робити с тобою без твого ж погодження. Щодо заробітної плати, приходить двічі: два тижня відпрацьовуєш в основному 15 числа, сума залежить від кількості змін, наступне ще через два тижня – 30 числа . Стажування буде проходити зі мною 3 дні, 2 дні з Сашком вже вийдеш на ставку. Покажу, розкажу тобі все. Перший день теорія, наступні два -практика. Якщо хочеш, два дні по пів зміни, щоб не грузити сильно. На третій день, залишися у повну зміну, будеш сама робити. Якщо все буде окей на 4 вже вийдеш працювати, якщо ні, то трішки розтягнемо стажування. Хоча мені цього не дуже хочеться і я сподіваюсь, що все буде окей. Є якісь питання?