Глава 1

" Мені було 13, коли це почалося. Спочатку я робила це через егоїзм, хотіла привернути до себе увагу. Але потім… я дещо зрозуміла. Кожного разу мені ставало легше... Зараз я розумію, чому і як це все відбувається. А після 15 років я вже не змогла зупинитися. Тоді й настав мій час власних випробувань…"

***

– Я досі не знаю, навіщо це тобі розповідаю. Але вже 7 хвилин щось балакаю, сподіваюся, ти цінуєш свій час і не будеш це слухати.

Оля відправила запис голосового повідомлення в телеграм-чат до своєї подруги Софії. Поклала телефон у кишеню свого пальта й знову пообіцяла собі не набридати Софії й взагалі припинити так багато говорити. Якби це було так просто, вона, напевно, не порушувала б своїх обіцянок, усвідомлюючи, як це може набридати.

Дівчина вдихнула свіже повітря й, намагаючись налаштуватися на найкраще, подивилася на небо: "Господи, благослови". Сьогодні була чудова погода, та, що надихає. Хоча, можливо, для когось вона була жахливою та дощовою, для Олі вона була ідеальною. Ідучи на співбесіду, думки не хотіли залишати її молоду голову ні на мить. Уже промайнули роздуми про подальші дії, якщо її не візьмуть, і плани на останні години цього насиченого дня.

Підходячи до кафе, де була призначена зустріч, Оля сповільнила крок. Вона роздивлялася, наскільки гарний вигляд має ця споруда. Двоповерхова будівля, на першому поверсі вікна по всій довжині, на другому — між вікнами встановлені перегородки з каміння. Хоча сама будівля була не велика, але на перший погляд виглядала дуже затишною.

– Добрий день, що будете замовляти? – Не встигла Оля підійти до барної стійки, як бариста, стоячи біля каси, почав свою роботу.

– Добрий день, я записувалася на співбесіду… – несміливо проговорила дівчина й отримала незадоволений погляд від хлопця-баристи.

– Даш, це до тебе, – хлопець, повернувшись обличчям до дверей, що була позаду, напівголосно покликав дівчину. Через хвилинку він знову звернувся до Олі: – Можете пройти до третього столика, старша бариста зараз прийде і все пояснить.

«Якби ще знати, де той третій столик». Столики були розміщені в хаотичному порядку, хоча, якщо придивитися, то навіть у цьому хаосі було певне логічне розташування. Вони були круглі, біля кожного — два стільці. Лише чотири квадратні столики, по два з кожного боку від барної стійки, мали по чотири стільці. На вікнах, від плінтуса до підлоги, висіли штори, а поверх них – гірлянди з жовтими світлодіодами. Підвіконь не було. Поруч кожного столу стояла тумба, на якій розміщувалися флораріуми з дуже гарними квітами всередині. На стінах висіли різноманітні картини, виконані в одному стилі. Загалом увесь інтер'єр був з творчим підходом, виконаний у коричнево-бежевих тонах, викликаючи почуття затишку та спокою. Оля відчула чийсь погляд на собі й припустила, що занадто довго стоїть, розглядаючи зал. Ще трохи спостережень, і вона пішла сідати за третій столик біля вікна. Насправді вона просто хотіла сісти саме там — звідси відкривався дуже атмосферний вид. Навпроти закладу був парк з деревами, кущами, квітами... «Цікаво, який тут світанок?»

– Добрий день, – хтось поруч привітався й відірвав Олю від розглядання вулиці, змусивши подивитися на прибулу. Це була дівчина середнього зросту, з волоссям, зібраним у хвіст. Нічого незвичайного, може, лише сережки: на губі, кінчику брови та ще декілька у вухах. – Я Дарія, старша бариста.

– Оля, приємно познайомитися, – з привітною посмішкою відповіла дівчина.

– Навзаєм. Тож, спочатку ти розкажи про себе, а потім я тобі все про наш заклад і твої обов'язки. Ми не просто беремо когось на роботу, а скоріше приймаємо в свою маленьку родину. Тому важливо, щоб у нас з самого початку був хороший зв'язок. Розумієш, про що я? – лагідно посміхаючись, підморгнула старша бариста.

– Чесно, не дуже… Але сподіваюся, що це щось хороше, – відповіла Ольга з сумнівом у голосі.

– Зрозумієш, не хвилюйся. До речі, той хлопець — Олександр, він також старший бариста. Зазвичай ми обоє проводимо співбесіди, але він сказав, що у нього свої методи… Вибач, відхилилася від теми, – одразу заговорила Дарія з тією ж посмішкою.

– Та все добре. Тепер зрозуміло, чому він одразу посмутнів, коли почув, що я на співбесіду.

– Не хвилюйся, це не через тебе. Тепер до справи, – очікуючи розповіді, Дарія схрестила руки й сперлася на спинку стільця.

– Добре. Я — Марчук Ольга Юріївна, мені 19 років. Навчаюся в Університеті культури та мистецтв, уже на 3 курсі за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Досвіду у приготуванні кави не маю, але маю значний досвід у сфері обслуговування. Працювала офіціанткою, а раніше – нянею. Взагалі я з Ірпеня, там навчалася й працювала. Нині орендую кімнату недалеко звідси, 20 хвилин пішки. Навчання в мене денне, але думаю перейти на заочне. Зараз проходжу практику в одному видавництві, здебільшого онлайн, але іноді треба бути присутньою. Хочу одразу попередити, що не знаю, скільки буду у вас працювати. Можливо, перейду на заочне, якщо все складеться. Наче все.

– Таак, навіть питань немає, – посміхнулася Дарія. – Наше кафе називається «Hope», якщо ти помітила, як і весь заклад, дуже креативне. Це єдине кафе в країні з такою індивідуальністю... Працюємо як на виніс, так і в закладі. Через те, що ця споруда не дуже велика, офіціантів немає. На зміні працюють двоє барист: один готує каву, інший відносить замовлення. Можна мінятися, це взагалі не проблема. Швидко звикнеш, головне спочатку не проґавити. Так само у нас працюють кухарі та кондитери. Вони роблять різноманітні тістечка, пироги, сендвічі, є також солоні та солодкі вафлі. Потім дам тобі меню, вивчиш усе. Прибираємо ми також самі, кожен на своєму місці. У нас така невеличка сім'я, тому простіше самим усе зробити. Оскільки ми з ним удвох трішки не встигаємо, вирішили знову спробувати найняти баристу. Кафе працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 21:00, у суботу та неділю — з 9 ранку до 10 вечора. Оплата погодинна — 120 грн. За день це приблизно 1 560 гривень. За місяць має набиратися приблизно 15 змін, це виходить 23 400 грн, але графік такий плавучий, тому може бути менше або більше. Мінімально це 18–19 тисяч, максимально до 30 000 може набратися. Не хвилюйся, усе буде узгоджуватися, нічого не будемо робити без твого погодження. Щодо заробітної плати: вона виплачується двічі. Відпрацювавши два тижні, ти отримаєш її 15 числа, сума залежить від кількості змін, наступна виплата — ще через два тижні, 30 числа. Стажування проходитиме зі мною три дні, потім два дні з Сашком, і вже вийдеш на ставку. Я покажу й розкажу тобі все. Перший день — теорія, наступні два — практика. Якщо хочеш, перші два дні можеш попрацювати по півзміни, щоб не перевантажуватись. На третій день залишишся на повну зміну, будеш сама працювати. Якщо все буде добре, на четвертий день уже вийдеш на роботу, якщо ні, то трішки продовжимо стажування. Хоча мені цього не дуже хочеться, і я сподіваюся, що все буде добре. Є якісь питання?