Розділ 26

     Надя вийшла на свіже повітря. В будинку в якому вона нещодавно закінчила ремонт досі пахло фарбою і стояла задуха. Всунувши босі ноги у дорогі босоніжки, дівчина поквапилась на двір. Вона вдихнула носом сільське повітря. Пахло сіном і спокоєм. Зовсім близько співав сусідський півень, а за ним заводив пес. Надя заплющила очі й підставила обличчя під промені ранкового сонця. “Можливо, ось воно - щастя. І зовсім не потрібно було їхати по нього до столиці”. Дівчина покинула шукати відповіді на складні питання й повернулась до реалій. Вона помітила на ґанку Ксеню, що приїхала провідати свою матір. Жінка пила каву й здавалось також про щось думала.

- Не завадила?

- В жодному разі. Сідай. Вип’єш зі мною кави?

- Залюбки. 

Ксеня наповнила чашку привезеної з закордону арабіки та пригостила нею сусідку.

 - Як ти, Надю? Надовго повернулась додому?

- Якби ж то знати. - здвигнула плечима, зробивши ковток ароматного напою.

Два роки тому вона прийняла рішення назавжди піти з ескорту. Відчувала емоційне вигорання та моральне спустошення. Розуміла, якщо вчасно звідти не піде, то зруйнує залишки себе справжньої. Намагалась повернутись до звичайного життя. Влаштувалась на саму звичайну роботу, змінила подекуди стиль та переїхала до гуртожитку. Надя була нестримною, зухвалою, ображеною на світ молодою натурою. Аби вгамувати свій пил, всяко розважалась. Влаштовувала дрібні крадіжки, авантюри, не вважаючи це чимось жахливим.

- Заміж тобі потрібно.

- За кого, Ксеню?!

- За нормального чоловіка.

- Так, тільки, де його взяти? Довкола або одружені - зрадники, або невдахи. 

Про Надю в селі подейкували різне, проте Ксеня ніколи не зважала на безпідставні плітки на які були багаті людські язики. Дівчину знала змалку, бідолашна рано стала сиротою, ще й дитинство було не з щасливих. Пожежа по винні власних батьків забрала в дівчинки усе, що любила. Якщо будинок вдалось відбудувати, то повернути найрідніших було неможливо. 

- У мене на прикметі є один чоловік. Як на мене, ви ідеально підходите одне одному.

- Хм. І, хто ж він? - поцікавилась, радше заради розваги.

- Мій колишній чоловік.

- Ого, Ксеню. Не очікувала від тебе.

- Гнат - хороший чоловік, просто не моя людина.

- А Влад?

- Влад, моє все. - Ксеня взяла до рук свій смартфон та погортавши список контактів дала Наді. 

- Ум. Харизматичний. - зауважила відразу. - Проте, маю побоювання, що нічого не вийде. Не дуже хочу мати справу з багатіями. 

- Він не типовий багатій. - заперечила Ксеня, вдячна чоловікові за час, що були разом. Вона бажала Гнатові щастя. Останнім часом чоловік занурився у себе, цікавився виключно роботою та донькою. В ньому відчувалась самотність, яку потрібно було негайно знешкодити.

Надя все ж таки взяла контакти чоловіка. З приводу цього не будувала грандіозних планів, вирішила, якщо стане зовсім сумно, влаштує собі та Гнатові несподіване знайомство. Зачинивши батьківський дім на замок, вирушила до Києва. Скориставшись даними Гната, які їй дала Ксеня, було не складно дізнатись, чим цікавиться чоловік і, де полюбляє проводити свій вільний час. Одного прекрасного ранку Надя взяла на прокат велосипед і заледве запакувала його до своєї автівки. Забачивши знайомий силует чоловіка, що звично бігав парком у цей час, сіла на ровер і поїхала на зустріч своєму щастю.

***

     Гнат слухав, роззявивши рота. Історія знайомства повторювалась. Колись він так само познайомився з Ксенею. Мабуть, дійсно, життя, це бумеранг, що має властивість повертатись до того, хто запустив його. Тільки значно неприємніше та болючіше отримувати назад те, що жбурнув першим.

- Надю, як? Як тобі вдається весь час мене обманювати? 

- Визнаю. Для мене це була звична авантюра. Та я не знала, що закохаюсь в тебе.

Гнат запустив пальці у волосся, готовий волати у весь голос. Перебував, немов у жахливому сні з якого ніяк не міг пробудитись. 

- Якесь наслання. Мені й направду пороблено, бо навіть зараз, окрім злості відчуваю, що кохаю.

Надя кинулась до чоловіка, якому знову завдала болю.

- Ні! - скрикнув і відступив. - Це нічого не означає. Зробимо так. Я зараз поїду. А ви з Михайликом залишаєтесь тут. 

- Гнат, прошу тебе. Вислухай.

- Ні, Надю. Цього разу, останнє слово залишається за мною. - він пропалив її своїм поглядом під яким у неї зігнулись коліна.

Надя відразу замовкнула, і чи не вперше не перечила, прийнявши чоловікове рішення.

Гнат допоміг Наді занести у будинок їхні з Михайликом речі та деякі продукти куплені по дорозі. Перед тим як піти, пригорнув до себе синочка, шкодуючи, що не зможе бути поруч. Поцілувавши маленьку щічку, похапцем вийшов з будинку. Надя почула, як від’їхало авто й злякалась. Це був кінець.

***

     Надя сиділа в дворі й кидала Михайликові м’яча. Хлопчикові така гра була до вподоби. Він ловив його та кидав Наді у відповідь. Жінка не переставала пишатись вмінням сина й щоразу його хвалила.

- Шкода тільки, що Гнат цього не бачить. - промовила тихенько, аби хлопчик не почув. У свої два роки розумів чимало, і те його “тата” - боляче різало по живому.

Гру перервав дзвінок Лізи. Дівчина розривалась між батьком і Надею, бо доводилось втішати, то одного, то іншого. 

- Ай, Лізо, якось воно буде. Не змушу ж я його силоміць вибачити мені. 

- З одного боку я розумію тата, ви з моєю мамою змовились в нього за спиною. 

- Не було ніякої змови. Ксеня дала мені лише його контакти. Все інше, то вже я. - Надя зітхнула, жалкуючи про свій вчинок. - Моя винна в тім, що не відразу зізналась йому і, що спочатку поставилася до нашого знайомства, як до звичайної авантюри.