Розділ 25

    Надя відчула, як перед очима попливла кімната і, аби не впасти схопилась за край Гнатового піджака. Чоловік злякався, кинувшись до коханої. 

- Надійко, присядь. - підсунув їй стільця й попрохав Лізу принести склянку води.

- Все добре. Краще, їдьмо додому. - відмовилась, бажаючи якомога швидше опинитись в рідних стінах.

Ліза та Гнат не заперечували. Усім було не до святкування. Дорога до будинку здалась Гнатові нескінченною, якби не водій, якому чути подробиці їхнього особистого було зайвим, то б продовжив розмову. Надя також сиділа усю дорогу, наче на голках. Не вірила у справедливість, як і у те, що кривдник отримає заслужене покарання. І лиш Ліза на обличчі якої відбивався душевний спокій і тиха умиротворена радість, дивилась у вікно авто, спостерігаючи в ньому за світлом вечірніх ліхтарів. 

Свій план вона виношувала кілька місяців. Той хто вважав, що її можна використати, сам зазнав удару в спину. 

- Мене ж, моєю зброєю. - цідив крізь зуби Сергій, збагнувши, що з ним увесь цей час грали.

- Ти зізнався добровільно. Без чийогось натиску, чи погроз. - відповіла Ліза. Гордовита. Самовпевнена. Вона грала роль наївної, засліплену коханням юну дівчину. Насправді виявилась, хитрою, непередбачуваною й доволі кмітливою. Погодившись втекти з Сергієм, мала на меті витягнути з нього усю правду про зґвалтування Наді. Окрім цього, їй вдалось розкопати й інші гріхи чоловіка, за які той неодмінно понесе тюремне покарання. 

- Стерво. - зробив крок вперед, аби схопити Лізу за горло, але не наважився. Відступив. Розуміння, що програв. Що був обманутим нанесло його зарозумілій натурі серйозного удару. Ця мала зуміла обвести його довкола пальця. Ба більше, їй вдалось пробудити в ньому почуття, яких ніколи ні до кого не мав. У якийсь період свого життя повірив, що здатний все змінити, і навіть самому змінитись, проте, підлий вчинок Лізи вщент зруйнував його.

- А казав, що сіра мишка. - усміхнулась, тримаючись впевнено.

Почута розмова Сергія з її батьком завдала їй тоді страшного болю, та Ліза була не з тих, хто нитиме та жалітиме себе. Притаманне відчуття власної гідності та самоповаги були сильнішими за закоханість. Гравши за правилами Сергія, насправді вела власну гру. Ліза врятувала не лише Гната від в'язниці, а Надю від душевних мук, але й себе від приниження. - Гроші не завжди все вирішують. - кинула наостанок.

Вона накинула на плече шкіряну сумочку й вийшла з квартири. Диктофон на якому було записане зізнання, Ліза передала до рук поліції. Не залишивши Сергієві жодного шансу на порятунок. Покинула його, ставши переможницею. 

***

      За вікном нарешті світило сонце та чутно було спів пташок. На дворі щодень ставало тепліше і від цього на душі робилось радісніше. Зима цього року для Наді та Гната виявилась по-справжньому лютою. Суд над Сергієм, змусив обох нервувати. Наді знову довелось зустрітись віч-на-віч зі своїм кривдником, Гнатові свідчити проти колишнього найкращого друга. Спостерігаючи, як одягають кайданки на людину, яку вважав рідною, і яка згодом безжально зрадила, відчував внутрішній конфлікт, але не Надя, що повірила у справедливість життя.

На щастя, весна принесла у їхню домівку довгоочікуваний сімейний спокій. Ну, як спокій, прозвати так дитячі капризи навряд чи можна. Тримаючи на руках дворічного Михайлика, Надя розповідала хлопчикові про пташок і жучків, яких споглядали за вікном свого будинку. З хвилини на хвилину з роботи мав повернутись Гнат. 

Побачивши в базі, фото Михайлика, Надя відразу відчула, що це він. Їхній син. Не гаючи жодної хвилини вони з Гнатом почали збирати всі необхідні документи для всиновлення. Довгі очікування. Хвилювання. Думки, “а що як не віддадуть” тягнулись днями й ночами. Надя не могла нормально ані спати, ані їсти, адже її розривало від думки, що десь там, в холодних стінах дитячого будинку знаходиться їхній самотній син. Михайлик нагадував їй її молодшого братика, що трагічно загинув в пожежі разом із батьками. Такі ж карі очі дивились на неї й благали - врятувати. Надя не знала, як змогла гідно відбути увесь процес всиновлення і не зірватись. Та, це вартувало цього. Народжений серцем хлопчик тепер був в цілковитій безпеці поряд люблячих батьків. 

- А ось і татко наш прийшов. - промовила Надя до Михайлика, почувши з коридору голос Гната.

- Ти його так геть розбалуєш. - нагримала на чоловіка, коли той витягнув з пакета чергову іграшку.

- Люба, не гнівайся, я хочу, аби наш хлопчик мав все необхідне.

- Я також, але, як десята за тиждень машинка йому в цьому допоможе?

- Він без труднощів розбиратиметься в їхніх технологіях. Двигунах і всьому іншому.

Надя покивала головою, після того, як Гнат став татом хлопчика, сам перетворився на дитину. Надя милувалась своїми чоловіками, і тим, як вони комунікують.

В будинку роздався телефонний дзвінок. Михайлик тільки-но зачув веселу мелодію почав кумедно згинати ніжки. Це були спроби танцю. Гнат увімкнув гучномовець і привітався.

- Привіт, Лізо.

- Як там поживає мій молодший братик? Влаштовує вам розваги?

- Скоріше ваш батько. - озвалась Надя, зрадівши дзвінку Лізи, стосунки з якою тільки зміцнились.

- Допомога потрібна?

- Поки справляюсь сама. Але з нетерпінням чекаю на твоє повернення.

- Ще тиждень і приїду до вас, бо вже дуже скучила за Михасиком.

- Він також. - глянула на хлопчика, що випробовував на міцність машинку. 

- Які на сьогодні плани? - поцікавився Гнат в доньки.

- Їдемо з мамою і татом Владом до бабусі в село. Мама стверджує, що мені не завадить свіже повітря. 

- І вона має рацію. Передавай бабусі мої вітання.

- Неодмінно, а ви Михайликові мої цьомчики.

Гнат знову перевів погляд на сина, той сидів на килимку та пхав до рота іграшку. 

- Передам. Все, Лізко,  мушу бігти, бо твій братик зараз проковтне машинку.

Доки Гнат намагався відібрати з рук сина іграшку, Надя накривала на стіл вечерю. Вона навіть не могла уявити, що буде колись такою щасливою. Тепер в неї було все, чого боялась, і про що водночас мріяла.