Розділ 23

     Надя сиділа за комп’ютером і попивала гарячий шоколад. Він відрізнявся від того, що готував її тато. Скільки б не пробувала відтворити його рецепт, однаково зазнавала фіаско. “Зате ніхто не переплюне мене в приготуванні моїх фірмових млинців”, - думала й сама собі посміхалась. Нарешті за довгі шість місяців вона відчувала спокій. Спільно з психологом їй вдалось добитись внутрішнього балансу. Гнат також не залишався осторонь і робив все, що від нього залежить. Аби розвіятись від усіх подій, що звалились їм на голову, організував поїздку Європою. Саме там вони з Надею прийняли чи не найважливіше рішення у їхньому житті - усиновити дитину. 

За тих пів року Гнат також зазнав змін. Увесь бізнес перейшов до рук Сергія. Гнат з гідністю прийняв свою поразку, але не те що Сергій досі на волі. Він завзято продовжував шукати свідків того дня, коли зґвалтували Надю. Не припиняв вірити, що справедливість переможе і той сяде. 

Гнат мав достатньо заощаджень, аби почати життя спочатку. Він допоміг Наді відкрити розважальний дитячий центр, в якому вона проводила майстер-класи з малювання та різноманітні тематичні квести. Робота для неї була чимось важливим. Викликати щасливі усмішки дітей стало, наче місією. Сам же чоловік відкрив свій автосервіс, в якому був, як риба у воді. На жаль, Ліза досі не повернулась, лиш зрідка телефонувала, аби запевнити, що з нею все гаразд. Ніколи не вдавалась в деталі свого теперішнього життя. Ні чим займається, ні, де живуть з Сергієм. Це ранило Гната, як батька, відчував за собою провину, бо зовсім не розбирався в людях. Привів у їхню сім’ю Сергія, а той виявився злодієм, що вкрай найдорожче.

Гнат поцілував Надю у маківку, радий після трудового дня повернутись додому, де на нього тепер чекали. Все дужче його не покидала думка про дитинку. Мріяв почути знову дитячий сміх і тупіт дитячих ніжок, що бігали б будинком. 

- Як успіхи? Приглянувся хтось?

Надя наморщила лоба та закрила вкладки фото з дітьми.

- Не подобається мені цей процес. Ми ж не кошеня обираємо. 

- Я розумію, Надю, але як же ж потрібно обрати? Хочеш, поїздимо по сиротинцях.

- Ні. То ще гірше, ніж обирати дитя в базі. Тільки уяви собі, що відчувають усі ці діти, яких покинули рідні батьки. Коли чергова тітка та дядько приходять, немов на оглядини. Хтось дивиться з надією, що прийшли по нього, хтось зі страхом, бо знає, що можуть повернути, бо ж не виправдав сподівань, а хтось з байдужістю в очах, бо звик покладатись тільки на себе. Повір, я знаю про що говорю.

- Надійко. Сонечко. Так жаль, що тобі довелось через це все пройти. Якщо ти не готова, то ми зачекаємо.

- Я хочу стати матір’ю котрійсь з цих діток. Дуже хочу. Просто, це виявилось складніше, ніж я думала. - Надя опустила плечі, готова заплакати. 

- У нас все вийде. - Гнат обійняв дівчину, готовий будь-що її підтримати. Не кожен здатен пройти шлях, котрий довелось пройти Наді й не зламатись.

- У мене сьогодні запланована сімейна майстерка, якийсь мажор організовує для своєї доньки день народження. Тому, все повинно бути на висоті.

- В тебе по-іншому й не може бути. - цьомнув в акуратного носика. - А мені сьогодні потрібно на СТО, хлопці налажали з однією машиною, а там клієнт виявився прискіпливий, тепер усе за свій кошт перероблятимуть.

- Не знала, що ти у мене такий строгий. 

- Нестрогий. Справедливий.

- І добрий.

- Продовжуй. 

- Боюсь, поки перелічуватиму твої чудові якості, запізнимось куди тільки можна.

Гнат і Надя розійшлись у справах. Сьогодні дівчина вирішила їхати на метро. Останнім часом обирала громадський транспорт і піші прогулянки. По дорозі до роботи Надя зайшла в улюблену кав’ярню, де продавався гарячий шоколад. Він не був схожий на той, що готував її тато, але був доволі смачним. Вона привіталась з молоденькою офіціанткою, на ім'я Оля і доки чекала на замовлення перемовилась з нею кількома словами. Виявилось, що дівчина родом з Івано-Франківська. Приїхала до столиці в пошуку кращого життя. Стверджувала, що в Києві їй краще і, що почувається тут вільніше. Надя слухала Олю, впізнаючи в ній себе. Колись вона так само проміняла рідний Львів на Київ, бо була впевнена, що тут на неї чекає нове, безхмарне життя. Насправді бігла від важкого дитинства, бідності та болючих спогадів. Вона вступила до педагогічного коледжу, а потім одне випадкове знайомство з Лілею, змінило всі її плани. Робота консультантки магазину дорогого алкоголю привело її до агенції, якою жінка потайки керувала. Надя стала її улюбленицею та кращою серед інших дівчат.

Надя розрахувалась за напій, заливши дівчині непогані чайові. Побажавши їй гарного дня, попрямувала на роботу. Сьогодні вона знаходилась на своєму місці. Розфарбовані стіни у кольори веселки були для неї ковтком свіжого повітря. Розставляла все для майстер-класу, відчуваючи піднесення. Інколи думала, як в одній людині може міститись стільки різного досвіду. Була переконана, що у кожного є два боки. Темний і світлий. З першим вона розпрощалась назавжди. 

Надя вчасно закінчила приготування, як до кімнати увійшов чоловік з дружиною, тримаючи за руку семирічну дівчинку. Це в неї сьогодні був день народження, на яке вона забажала намалювати разом з батьками картину, а потім з друзями пройти пригодницький квест. Надя привіталась з іменинницею та вручила їй від себе і закладу невеличкий подарунок. Доки дівчинка розпаковувала ляльку, в дорослих був час поспілкуватись. Замовлення робила менеджер, тому Надя не знала, кого саме побачить перед собою. Очі чоловіка уважно дивились на неї, упізнавши в Наді колишню коханку. На мить удвох зніяковіли, але швидко надали обличчям байдужості. Мала б бути готовою до подібних зустрічей, бо столиця хоч і велика, проте не настільки, аби загубитися в потоці випадкових людей. Надя, наче не було нічого, надала всі необхідні для майстерки матеріали й запросила сім’ю до роботи. Окрім них були присутні ще дві сім’ї, їхні друзі. На щастя серед голів сімейств, Надя нікого не упізнала. Насміхалась сама з себе, бо потрапити в схожу ситуацію могла хіба що вона. Якби знімала про себе серіал, то назвала б його “Від колишньої повії до вчительки”.