Розділ 22

      Надю все ніяк не полишали думки про дитину. Думала, що ця тема омине їхні стосунки, але Гнат неабияк здивував її, зізнавшись, що мріє про спільне маля, яке б разом виховували. Надю пересмикнуло від думки про материнство, адже була переконана, що не здатна полюбити ще когось. Чого зможе навчити її? Що зможе дати у своєму житті?! Та навіть, це було не найжахливіше. Зізнатись в ще одній правді виявилось для Наді не під силу. 

Доки учні змальовували натюрморт, Надя проганяла нав’язливі думки. “Піти” - звучало дужче. “Зникнути" - заповзято гомоніло. Вона спостерігала за опущеними дитячими голівками й розуміла, що ніколи не дізнається, як, це бути мамою. Як, це обійняти власну дитину й вдихнути запах її волоссячка. Як, це заплести доньці - косу, а синові - шнурівки на нових кросівках. Коли стало несила боротися з наполегливими голосами в своїй голові, Надя вийшла з класу та заховалась у вбиральні. “Потрібно про все розповісти Гнатові” - з-поміж інших думок пробралася інша. Мабуть, правильна.

- Це буде чесно. Він заслужив знати правду. - промовила Надя у своє відображення в дзеркалі, відчувши, як пересохло в горлі. Дівчина налила в долоню холодної води з-під крана й випила її. Знала, що цього не можна робити, вода ця дозволена лише для миття рук та посуду. Можна завдати справжньої шкоди здоров’ю й пошкодувати про наслідки. Саме це зазнала, пішовши кілька років тому на необдуманий крок.

За вечерею Надя копирсалась в тарілці, пропускаючи повз вуха розповідь Гната. Тільки-но збиралась розповісти правду, як слова застрявали в горлі.

- Я звісно не ідеальний, але позбутися власної дитини, тільки через те що вона небажана. Не розумію. - почувся здалеку голос чоловіка, що обурювався на почуту нещодавню розповідь своєї знайомої.

- Засуджуєш таких жінок? - не втрималась Надя та поставила риторичне питання.

- Не те щоб засуджую, але й не підтримую. Перш за все, на тобі лежить відповідальність. 

- В житті бувають різні ситуації. - Надя, ховаючи очі, прибрала зі столу тарілку. Хотіла було куди-небудь зникнути, аби тільки уникнути вкотре відвертої розмови. 

- Надю, я щось не те сказав? Можемо поговорити про щось інше.  

- Я б радше почитала. Вибач мені. Я сьогодні не в гуморі.

- Все гаразд. Йди відпочивай. Я тут приберусь і також прийду.

Надя вкрила щоку чоловіка теплим поцілунком й за мить зникла за дверима спальні. В чому ще хвилину тому була впевнена, щойно рухнуло. За вікном розпочалась справжнісінька негода в якій дівчина вбачала знак. Вона різко затулила штори, бажаючи будь-що забутись й не думати про тривоги.

Гнат крізь сон відчув, як затерпла його ліва нога. Покрутивши кінцівкою, вимушений був остаточно прокинутись. Він потер ногу, а потім, аби не розбудити Надю тихенько встав з ліжка. Шкутильгаючи на одній нозі пройшов у туалет і несподівано заціпенів. Здалось, наче хтось грюкнув дверима авто. Чоловік увімкнув світло й глянув на ліжко. Воно було порожнє.  

- Надю! - крикнув її ім’я і попри дискомфорт в нозі щодуху побіг у двір.

Дівчина завела двигун свого нового авто. Місяць тому вона розпрощалась з попереднім автомобілем і квартирою в якій колись жила. Отримані гроші з продажу Надя передала у дитячий будинок, ні стілечки про це не шкодуючи. Не хотіла нічого залишати зі свого попереднього життя. “Смішна” - подумала, сівши в автівку. “Деяких речей неможливо позбутися. “Наче наслідки деяких вчинків можна викинути, як непотрібну річ”.

- Стій! - Гнат щосили смикнув за дверці авто, намагаючись витурити звідти Надю. 

- Відпусти. Все одно нічого не вийде. - Надя зробила спробу від’їхати, втім Гнат, тримаючись за вікно та двері завадив їй. Дівчина заглушила двигун і вийшла з машини. - Чого ти добиваєшся?! 

- Я, чого добиваюсь? Це ти посеред ночі, нічого не пояснюючи кудись зібралась! - Гнат намагався перекричати грозу, а зокрема біль й образу.

- У нас нічого не вийде!

- Вийде, якщо намагатись! - він обережними кроками скоротив між ними відстань. Боявся сполохати Надю, що була, неначе боязка пташка, готова будь-якої миті чкурнути.

- Не тримай мене. - заплакала, але її сльози під дощем були непомітні Гнатові.

- І, чому я тоді не пройшов повз? - згадав, як вперше зустрілися, як втрутився, коли до неї пристали невідомі чоловіки. Вияснилось, що Надя їх обманула і в одного з них вкрала гаманець. Розважалась на той момент. Чи шукала своє місце в житті? Гнат спробував розбавити напругу, що нависла в розмові. Проте, не втримався, сказав зайве. - Що мене тільки змусило рятувати тебе?

- То припини це робити.

- Ні, це ти, припини втікати. - Гнат простягнув Наді долоню. Вона перевела погляд на чоловіка, а потім на його сильну руку. Ухопилась би за неї, але знову й знову страх брав гору. - Від чого ти біжиш?

- Від тебе. Ти не приймеш ще однієї правди.

- Дурненька. Як ти не розумієш. Після всього, що я дізнався про тебе, я й досі продовжую кохати тебе. Я хочу бути з тобою.

Надя вже не стримувала ридань. Притислась до Гната, так, ніби він зараз зникне. Вони продовжували стояти під дощем, аж доки чоловік не схопив дівчину та не повів у будинок.

- Час пришвартуватись, Надю. - промовив, перед тим, як переступити поріг дому. Чоловік стиснув в своїй руці її долоню, не здогадуючись, що невдовзі розмова повториться.

Доки Гнат готував гарячий чай, Надя приймала душ. Не розумів, що робить не так. Все ж, наче було добре, як раптом вона знову мала намір втекти. Він прислухався до шуму води на горі й вирішив піти перевірити, як там дівчина. Відчинивши до ванної кімнати двері, побачив, як Надя щосили натирає тіло. 

- Надю, що ти робиш? Припини! - Гнат намагався відібрати з її рук губку, бо здавалось ще трохи й вона здере зі себе шкіру. 

- Я брудна. - промовляла, продовжуючи терти тіло, шкіра якого стала червоною. Гнат не витерпів і силоміць вирвав губку. 

- Годі! Послухай мене. - струснув трохи боляче за плечі. - Зараз ти одягнешся і про все мені розкажеш. Тільки так я зможу тобі допомогти.