Розділ 20

    Надя дивилась на Сергія не в змозі поворушитись. Перед очима спливли жахливі картинки цього дня. 

- Ти все спланував. Заплатив хлопцям, аби ті підмішали мені наркотики, а потім привели в одну з тих кімнат. - Надю до самих кісток пробрало холодом. Вона не з чуток знала, що діється за зачиненим дверима деяких приміщень інтернату. Бачила на власні очі знущання, які вчиняли не тільки вихованці по відношенню одне до одного, але й самі працівники. Бігти по допомогу, було марною справою, однаково б ніхто не повірив. Доводилось або миритись зі своїм становищем, або ж боротись самотужки.

- Ти нічого не докажеш. - відповів Сергій, згадавши, де вперше побачив Надю.

***

     Сергій завжди був небайдужим до юних дівчат. Таких переконати в будь-чому не потребувало особливих зусиль. Вони з відкритим ротом слухали всі його байки. Закохувались, мало не втрачаючи голови. Ще б пак, адже перед ними стояв не якийсь там прищавий одноліток, а дорослий, заможний чоловік, що заради ночі з нею схилить небо до ніг. Сергій відвідував дискотеки, де таких дівчат було навалом. Погравшись з однією, перемикався на іншу, не здогадуючись, що деяким з них робить боляче. Вночі ставав хижаком, а вдень знову перевтілювався в людину. Займався благодійністю, відвідував дитячі будинки, інтернати, допомагаючи їм фінансово. Саме в одному з таких закладів натрапив на Надю. “Циганка” - подумав тоді. Хвилясте чорняве волосся, що сягало плечей, смугла екзотична шкіра та великі очі, що манили своїм кольором заповзли під шкіру й труїли зсередини. Всі його думки були тільки про неї. Якби він не намагався привернути до себе її увагу, намарно. Жодного разу не всміхнулась, жодного не поглянула в його бік. Його тягнуло до неї, тому він став все частіше відвідувати їхній інтернат, що розташований був у місті Львів. Та все марно. Надя відмовила йому у спілкуванні, плюнувши на дорогі подарунки та інші знаки уваги чим викликала до себе люту ненависть. Наступного разу, Сергій переступив поріг інтернату в ролі перевертня, спланувавши все заздалегідь. Він замів усі сліди, які б могли привести до нього. Заплатив хлопцям, аби ті мовчали. Під дією наркотиків Надя не пам’ятала його обличчя, тому й розповідати комусь про те, що з нею трапилось не поспішала. Та навіть, якби їй повірили, то б вдали, що нічого не трапилось, в цілях уникнення розголосу, прохали б мовчати. Отримавши тоді своє, Сергій заспокоївся. Він швидко забув її обличчя, не відчувши ні разу докорів сумління. Коли побачив Надю на одній з закритих вечірок, то не впізнав, втім, відчув це саме притягування, що й тоді. Донині не здогадувався, що Надя, це та сама дівчина над якою він колись познущався.

- Відпусти Лізу і я нічого не розповім Гнатові. 

- Дурненька. Мені байдуже. Хочеш розповідай. Вам однаково ніхто з ним не повірить. У тебе немає жодних доказів. - пройшов повз, втративши до Наді будь-який інтерес. - Щодо Лізи, не надійся. Вона мій козир.

- Гнат тобі цього не подарує.

Сергій розсміявся дівчині в обличчя.

- Він однаково програв. Пам’ятаєш чорну теку? Там є докази того, що твій ідеальний Гнат вів не зовсім чесний бізнес. Один мій рух і йому кінець.

На цьому Сергій припинив розмову й покинув з Лізою ресторан. Гнат цього вечора напився ледь не до смерті, залишивши Надю наодинці зі своїми роздумами.

***

- Ксеня, я ж сказав, що сам все вирішу. Не треба Владові нікуди їхати. Ну чим він допоможе? Так, я розумію ваше хвилювання. - Гнат з мобільним в руках носився кухнею в пошуку кавника. Надя відібрала в нього порожню чашку й налила туди кави, додавши в неї вершків. -  Дякую. - сказав шепотом, на мить відволікшись від розмови з Ксенею. 

Заспокоївши колишню дружину, Гнат вимкнув телефон і всівся за стіл. Надя поглянула на чоловіка, зажурившись. Вже кілька днів не їв і не спав. Від нервового перенапруження не припиняв вживати каву та навіть повернув студентську звичку палити.

- Ксеня, переймається.

- Ми всі переймаємось. - сказала Надя, відібравши з рук Гната цигарку, яку щойно запалив. Ненавиділа запах тютюну. Відразу задихалась.

- Вибач. Я постараюсь кинути, або ж наступного разу десь заховаюсь.

- Це, що ти жартуєш - добре. - провела рукою по чоловіковій неголеній кілька днів щоці. - Гнат, все буде добре. Ми обов’язково повернемо Лізу.

- Дякую, Надю. Хочу на те сподіватись.

Вже понад тиждень від Лізи не було новин. Зателефонувала лише Ксені, аби попередити, що з нею все гаразд. Будь-які спроби вмовити її повернутись додому дівчина припиняла, поклавши слухавку. Надя всяко намагалась підтримати Гната, бо знала, наскільки для нього є важливою Ліза. Вона кілька разів поривалась розповісти правду про Сергія, але останньої миті замовкала, вважаючи, що зараз не час. Не хотіла ускладнювати й без того ситуацію.

- Що тобі загрожує, якщо він скористається доказами, які береже в цій теці? - Надю не здивувала правда про те, що Гнат був замішаний у нечесному бізнесі, бо добре знала, що там, де водяться великі гроші не має місця чесності та моралі. Зрештою він нікого не вбивав.

- Банкрутство, арешт. Втім, мені байдуже, нехай усе забирає, аби тільки Лізу відпустив. 

- Ти тільки не ображайся за те, що я скажу зараз. Але не думаю, що Сергій взяв її силоміць. Вона закохалась в нього, і, щоб ти зараз не зробив буде не на твою користь.

Гнат глянув на Надю розбитим поглядом, бо й сам знав про це. Та чекати, склавши руки також не міг. Він і раніше поривався їхати до Сергія, але Надя його відмовляла. Боялась, що може накоїти дурниць, як і розповісти про Сергія. Але, якщо правда про нього хоч чимось зможе допомогти Гнатові, краще буде в усьому зізнатись.

- Я згадала, хто це зробив зі мною.

При згадці про минулу трагедію Гнат відчув скорботу. Він навіть не міг уявити собі, що довелось пережити Наді. Якби він тільки міг бути поряд. Задля підтримки, він взяв Надю за руку та приклав до своєї щоки, готовий слухати далі. 

- Чоловік, який це зі мною зробив був Сергій.