Розділ 18

- Надю, це сон. Прокинься. - спіймав за плечі, аби отямилась.

Дівчина розплющила перелякані очі, не розуміючи, що відбувається. Вона сіла на ліжку, намагаючись відновити дихання. “Знову наснилось”. Гнат приніс їй склянку холодної води й присів поряд. Вигляд мала, наче за нею гнались хижі вовки. Уся спітніла, зіниці розширені. Хотів би допомогти, але не знав як. Надя досі не підпускала до себе.

- Поговори зі мною. Що такого трапилось, що викликає всі ці жахіття? 

Надя стримала сльози та прогнала жахливі спогади цього фатального дня.

- Я ж сказала, що не хочу про це розмовляти. - відставила порожню склянку на тумбочку.

- Надю, я не тисну на тебе, я лише хочу допомогти. Коли ти виговоришся, тобі стане легше.

- Тільки не треба мене жаліти, я не потребую цього. - хитнула головою, аби волосся не лізло в обличчя.

- Чому ти постійно обороняєшся? Наче чекаєш на підлість? 

Надя заховала обличчя у долонях, розуміючи, що їй не уникнути розмови. Гнат почав розпізнавати її страхи, підбираючись все ближче до правди. Аби віднайти бажаний спокій потрібно було звільнитись від минулого, що для Наді виявилось зробити важче, аніж зізнатись про, те що вона колишня повія. Вона відчувала, що знаходиться на грані самознищення. Страх руйнував її. Увесь час те й робила, що намагалась втекти. Поставила собі за мету - бігти й не озиратись. Та чи ж від себе втечеш? Надя опустила руки й заговорила.

- Вони накачали мене наркотиками, а потім заманили до кімнати.

Від почутого в Гната волосся стало дибки. Якоїсь миті пожалів, що змусив Надю знову заглибитись в минуле й витягати на поверхню брудну білизну. 

- Надю, хто це був? - намагався бути максимально спокійним, тому не квапив, говорив м’яко та спокійно.

- Мої одногрупники. - як тільки-но відповіла сльози бризнули з очей. - Троє хлопців, що також виховувались в інтернаті. На той момент мені було сімнадцять. - говорила поривчасто, заїкаючись.

- Вони зґвалтували тебе?

Надя заперечила, помахавши головою. Вона охопила руками оголені коліна та притисла їх до грудей. Гнат зрадів, бо подумав найгірше, що могло тільки статись з молодою дівчиною, проте через хвилину його радість змінилась на сум. 

- Не вони.

Гнат заплющив очі, намагаючись триматись, аби тільки не злякати Надю. Яку б правду вона не розповіла про себе, він однаково кохатиме її. Ще дужче. Ще міцніше. Тепер ніс за неї відповідальність, бо ж стала близькою та рідною.

- Надю, хто, це був? - вкрив долонею холодні пальці ніг.

- Я не пам’ятаю. Все було, наче в тумані. - Надя почала розхитуватись, то вперед, то назад, її думки були не тут, а в тій кімнаті, що була темною та холодною. - Я пам'ятаю його руки. Вони були шершаві. І спітнілі долоні, - дівчина від згадки вся здригнулась, - а ще голос. Низький, холодний. Він промовляв моє ім’я. 

Гнат схилився до дівчини, дивуючись її мужності.

- Надю, ти молодець, що знайшла в собі сили про все мені розповісти.

Але Надя не чула, що до неї говорить чоловік, вона дивилась в його очі, наче у темряву, не розуміючи, де знаходиться. Спогади захопили її та несли у вимір минулих подій.  

- Він розсердився, бо порізався об ремінець мого годинника. Рубець. В нього мав би залишитися на правому зап’ясті - рубець. - Надя схопилась за Гнатову футболку і почала трясти ним.

Гнат міцно притис до себе дівчину, насилу, заспокоївши її. Карі очі знову ожили, повернувши собі ясність. Враження було, ніби Надя вийшла з-під гіпнозу і тепер повернулась у реальний світ.  

- Все вже позаду. Ти не сама. - Гнат втішав дівчину, мов доньку. Знову уявив на місці Наді, Лізу і здригнувся. Дізнатись би, хто це був й покарати.

Гнат набрав для Наді повну ванну води, й доки вона купалась, зайнявся приготуванням теплого молока до якого завжди додавав чайну ложку меду. Коли Ліза була маленькою також готував для неї цей напій. Сідав поряд і розповідав казку, що вигадував на ходу. Зараз би сам не відмовився від заспокійливого й гарячої ванни. Тепер йому було зрозуміло через, що Надя ненавиділа чоловіків. Травма, яку зазнала в юності призвела до вибору “професії” і її наслідків. Таким чином вона мстила, відчуваючи над чоловіками владу. Вона задовольнялася їхньою увагою, грошима, слабкістю. Причаровувала їх, заманювала у тенета, а тоді відштовхувала своєю байдужістю. Чоловіки злились, адже вважали, що це вони керують ситуацією. Втім, в кожній ситуації є зворотний бік медалі. У цих зв’язках, задовільняючи потреби чоловіків, Надя заразом губила й себе.

Була глибока ніч, коли Гнат прокинувся від того, що Надя цілувала його. Вона забралась на нього верхи, втративши відчуття реальності. Рухалась швидко, несамовито, ніби перебувала уві сні. Однією рукою вчепилась йому в шию, ледь не задушивши, а іншу поклала на живіт, встромивши в шкіру від забуття гострі нігті. 

- Надю, зупинись. - Гнат схопив її за руки, але марно. Довелось докласти фізичних сил, бо дівчина себе не контролювала. - Слухай, я не хочу так. Та, що з тобою таке? - міцно взяв за зап'ястя і стиснув.

Надя ошаліла від неочікуваності. 

- Пробач. Я не хотів тобі зробити боляче. 

- Це ти, пробач. Не знаю, що на мене найшло. - Надя натягнула на себе ковдру, відчуваючи, як морозить тіло. 

Гнат, віддихавшись, усміхнувся.

- Я подумав, що ти з мене виганяєш демонів. 

Надя не ворушилась, сиділа спершу насупившись, але за кілька секунд розреготалась, бо дійсно схоже було на акт екзорцизму, тільки проганяла вона не чужих демонів, а власних.

***

     Спільно з Гнатом Надя прийняла рішення відвідати психотерапевта. Раніше б нізащо не погодилась, вважаючи, що в неї все під контролем і вона здатна з усім впоратись самостійно. Та не зараз, коли демони минулого вирвалися на волю. Гнат також не гаяв часу і потайки від Наді розпочав дізнаватись про її кривдників. Від Наді довідатись про той жахливий день, нічого більше не вдалось. В неї, наче стерло пам’ять. Психотерапевт стверджував, що таке можливо. Так психіка відмовляється переживати травматичні події, витісняє спогади та приглушує емоції пов’язані з пережитою реальністю. Цей механізм зазвичай вмикається при повторних флешбеках, що й трапилось. Ситуація зі школярками викликала в Наді спогади про власний досвід, який намагалась не згадувати. Але, хто, конкретно з нею це скоїв, згадати не вдавалось.