Розділ 12

      Надя прийняла гарячу ванну, переодягнулась в чистий одяг й склала речі у валізу. Вона вирвала з блокнота чистий аркуш і збиралась написати записку. Проте, слова не лізли до голови, щоб вона не писала, все звучатиме недолуго й не матиме жодного сенсу. Не озираючись назад, вийшла з будинку. Невдовзі приїде таксі й відвезе її звідси якомога далі. Не обманюватиме себе, в цьому будинку почувалась по-справжньому щасливою, саме тут переродилась і отримала шанс на життя про яке завжди мріяла. “Хм, дурепа, подумала, що варта кохання”. Надя оживилась, коли помітила блиск автомобільних фар. Ще якісь лічені хвилини й вона буде дома. Яким було її здивування, коли з авто вийшов Гнат. Потрібно було бути сліпою, щоб не помітити на його обличчі розчарування. “Чому”?

- Не йди, щоб там не було. - утримав за плечі.

- Тобі потрібна інша.

- Дозволь самому вирішувати, хто мені потрібен.

- Ти не розумієш. В мені надто багато демонів.

- Я якось з ними розберусь. Надю, скажи чесно, чого ти злякалась?

Дівчина відвела погляд, бо несила було дивитись Гнатові в добрі очі. Він не зрозуміє. Він не прийме. 

- Зайдімо в будинок і спокійно про все поговорімо.

- Ні! Я для себе вже все вирішила.

- Я лише хочу з усім розібратись, але ти не підпускаєш до себе. Не змушуй мене скиглити, впадати в істерику. Не личить в моєму віці триматись за чиюсь спідницю, але чесно буде, якщо ти поясниш, чому вирішила піти. 

Надя подивилась в бік звідки повинно було б вже приїхати таксі. Та вочевидь доля вирішила все по-своєму. Нічого не залишалось, як повернутись у дім і пройти у кухню. Гнат увімкнув чайник та запросив Надю присісти.

- Обіцяю відпустити тебе одразу, як отримаю усі необхідні мені відповіді.

- Боюсь, це неможливо. 

- То назви хоча б одну причину, через, що ти вирішила піти. 

Надя хотіла з цим швидше покінчити, бо чим довше вона тут залишалась, тим важче ставало.

- Я не здатна кохати. - зізналась, заламуючи на руках пальці. - Мені це не потрібно.

- Тоді виходить, я помилявся, бо клянусь увесь цей час, що ми були разом, я відчував твоє кохання. 

-  Значить, я вмію добре прикидатись.

- Навіщо ти це робиш? Навіщо намагаєшся зробити мені боляче? Для того, аби я відпустив тебе?

- Ти сам хотів почути правду. Не намагайся мене зрозуміти, просто прийми факт, що ми різні й разом нам не бути. 

- Маячня якась. - занурив пальці у волосся, не розуміючи, що між ними раптом сталось. Надя, звісно відразу зарекомендувала себе, як людина з непростим минулим, але Гнат переконливо вірив, що зможе вилікувати її за життя набуті рани.

- Я ніколи не належатиму жодному чоловікові. - це було її правилом, життєвим кредо в яке певний час вірила, за яке трималась і, яке після зустрічі з Гнатом, похитнулось.

Гнат відклав приготування чаю, зараз би випити чогось міцнішого, бо здається ця дівчина вирішила випробувати його на міцність. Сам не розумів, чому так сильно тримається за неї. На його досвіді було безліч жінок, та найскладніше виявилось з Надею. 

- Дай собі шанс покохати. Відкинь усі сумніви. - лагідно змахнув з лиця її волосся. Було приємно. Томливо. Надя прикрила густі, чорні повіки. Вона не відчувала з жодних з чоловіків з якими доводилось мати справу, схожої ніжності. Гарячі губи Гната вкрили поцілунком гладке від зморшків чоло. - Звільнись.

Надя притихла в чоловікових обіймах, прислухаючись до себе. До свого серця.

- Ти однаково не врятуєш мене. - промовила крізь сльози, припинивши врешті пручатись.

Знав би скільки ще доведеться чути цю фразу. Не знав напевне чи була для нього карою за минулі гріхи, чи ж винагородою. Але те, що стала його випробуванням вже не сумнівався.

***

     Вранці, прокинувшись в обіймах Гната, Надя почувалась, наче знову на світ народилась. Її тіло перебувало в стані невагомості, а душа, здавалось, літала поза межами. Однак, як тільки-но згадувала про Сергія і таємниці, яких ставало все більше, одразу поверталась в стан пригніченості. Вона усвідомлювала, що Сергій продовжуватиме свій шантаж і надалі схилятиме її до сексу.

- Гнат, нам потрібно поговорити.

Чоловік тут же насторожився.

- Не зовсім те, що я хотів почути вранці за сніданком. - глянув з-під лоба, облишивши їсти.

- Я хочу звільнитись з роботи. Знаю, з мого боку, це звучить легковажно, але.

- Чому? Тебе хтось образив? Чи я не достатньо тобі плачу? То знай, цього місяця я планував виписати премію, як кращому працівнику. А ще...

- Зупинись. - розчулилась, бо в кількості питань вбачала прояв турботи. - Зрозумій, це не зовсім мій шлях. Всі ці люди. Продажі. Конкуренція. Знаходжусь, наче в банці з отруйними павуками. Я здебільшого здатна обскакати будь-кого і в будь-чому, та цього разу відчуваю, що втомилась. Відчуття, буцімто знаходжусь не на своєму місці. 

- Розумію.

- Справді? Бо я боялась, що ти не зрозумієш. Почнеш вмовляти залишитись.

- Спробуй вмов тебе. - посміхнувся, закотивши очі. - Я розумію про, що ти говориш. І, тому не боронитиму тобі, та й не маю на це жодного права.  

- Дякую. - Надя повисла на шиї Гната, цілуючи його у виголену щоку.

- Але поки я не знайшов когось на твоє місце, доведеться затриматись.

Надя погодилась, бо не мала вибору. Найгірше, що чекало попереду, була зустріч зі Сергієм. Вона не знала, як він поводитиметься та що говоритиме. Надіятись на те, що проблема само собою розсмокчеться було безглуздо. Такі, як Сергій не проґавлять шансу заподіяти шкоду, байдуже чи перед ним знаходиться ворог, чи його близький друг.

Побачивши в салоні Гната, а поряд з ним Надю, Сергій залишився спокійним. Мав би здогадатись, що дівчина виявиться хвацькою. А, втім буде чим зайнятись. Брудні думки одразу заполонили чоловічий розум. Товариш в його штанах ледь не виказав хтивого бажання. Надя намагалась не зустрічатись поглядом з Сергієм, бо відразу перед очима поставала картина того вечора.