Розділ 10

    Перший робочий день на новій роботі розпочався за графіком. Гнат ще по дорозі в автосалон розповів Наді про тонкощі роботи. Коли і як звертатись до клієнта, які ставити питання. Надя уважно слухала та запам'ятовувала все, що їй говорив Гнат. Як тільки-но увійшли в салон відчула на собі уважні погляди майбутніх колег. Гнат представив всім Надю і передав її в руки старшому менеджерові Антону, перед цим, показавши кабінет директора.

- Рудницький Сергій Ігорьович. - прочитала на табличці, що висіла на дверях. - А, де твій кабінет? - напружилась при згадці цього імені. 

- Цим салоном керує Сергій. Я, п’ятнадцять кілометрів звідси. Та основний наш офіс знаходиться в центрі міста. Там ми буваємо частіше за все.

- В багатих свої примхи. Я зрозуміла. - демонстративно закотила очі. - Звітуватись мені доведеться перед Сергієм, я правильно розумію?

- Частково. Надю, ну чого ти дуєшся? - відреагував на її хмурий вираз обличчя.

- Якби ти попередив мене, що доведеться працювати на твого друга, я б відразу відмовилась.

- Працюватимеш ти на мене, якщо тобі від цього легше. Бо все це, наше з ним спільне. Я не розумію, чому ти його так ненавидиш. Ви ж навіть недостатньо знайомі. 

- Просто, відчуваю від нього якусь загрозу. - потерла долоні, явно нервуючи. Зрозумівши, який має зараз вигляд, підійшла до Гната та обвела руками його шию. - Не ображайся на мене, я тебе не підведу.

- Це ти не ображайся. Я не хотів змішувати роботу й особисте, тому останньої миті прийняв це рішення. А щодо Сергія, він не образить тебе. По-перше, я не дозволю, по-друге, він не такий, як тобі могло здатись.

- Я й сама не дам себе скривдити.

- Навіть не сумніваюсь. 

Надя відсунула папери, що лежали на робочому столі Сергія, а потім й сама забралась на нього верхи. Очі Гната від неочікуваності збільшились і в мить набули темного кольору.

- Нічого, якщо ми це зробимо тут? - прошепотіла томливим голосом, стягуючи зі себе мереживні трусики.

- Ти божевільна. З хвилини на хвилину має прийти Сергій.

- Тим паче. - Надя притягнула Гната за краватку та охопила міцно ногами його сідниці. - Потрібно поквапитись. Доки нас не застукали.

Від застукування їх розділяла доля секунди. Надя злізла зі столу та встигла одягнути трусики, коли до кабінету увійшов Сергій. Відразу здогадався чим тут займались ці двоє. Надя не знітилась під його важким поглядом, навпаки, відчула в собі сили й впевненість будь-що протистояти йому. 

- Я ввів Надю в курс справ. - першим заговорив Гнат, відчувши в кімнаті напругу.

- Та я бачу. - Сергій поправив теку з документами, що наче розлетілась, бо хтось господарював на його столі. 

Чоловіки обмінялись двозначними поглядами. Ніби раніше тут нічого схожого не відбувалось.

- Мушу бігти. - Гнат зиркнув на годинник, а потім на Надю, що готова була до бою. Незважаючи на те, що були не одні в кабінеті, поцілував дівчину. - До вечора. Сподіваюсь, ви поладите.

- Йди вже. Не з’їм я твою Надю.

Двері за Гнатом зачинились і Надя залишилась сам на сам з Сергієм від якого продовжувало віяти холодом. Він сидів в своєму шкіряному кріслі, зухвало розглядаючи її довгі ноги.

- Давай одразу прямо. Я б не хотіла, щоб наша взаємна антипатія якось вплинула на Гната. Я виконуватиму свою роботу, як цього вимагатимуть мої обов’язки, а ти не вставлятимеш мені палиці в колеса.

- Я не довіряю тобі. - перервав різко тираду.

- Це взаємно.

- Я впевнений, що ти не випадково з’явилась в житті мого друга. І я це доведу. 

- Хай щастить. - Надя зібралась йти, але строгий голос Сергія зупинив її.

- Це ще не все. - підвівся з-за столу й крикнув в спину. - Я впевнений, що десь бачив тебе, не можу поки згадати, де саме, але неодмінно пригадаю. 

Наді вже й самій було цікаво, де. Інтуїція підказувала, що неспроста вона відчуває до нього неприязнь. Прищурені очі Сергія холодили душу, а голос викликав незрозумілий страх. Надя випрямила спину й під зневажливим чоловічим поглядом вийшла з кабінету. На щастя, їй вдалось відразу порозумітися з колегами, які охоче викликалися допомогти розібратися з необхідними робочими процесами. Вона не знала, чи така люб'язність була спричинена проханням Гната, чи ж її вмінням прихиляти до себе людей, але від дружнього настрою колективу їй стало значно легше.

Попри прискіпливість Сергія, свій перший робочий день Надя вважала успішним. Вона здивувала не лише колег, але і його, уклавши цього дня договір купівлі авто. Додому поверталась в піднесеному настрої, забувши, що попереду на неї чекає ще одне не менш важливе знайомство.

- Я взагалі планував завести собаку.

- Хотів завести собаку, а завів Надю.

Долинули з кухні веселі голоси. Один належав Гнатові, а інший вочевидь його доньці. 

- Мене обговорюєте?

Від несподіванки побачити Надю, в кімнаті запанувала тиша. Гнат, немов мала дитина, що нашкодила, збентежився, адже те, що вона тут почула, могло образити її.

- Не зважай. Це ми так жартуємо. - провів долонею по засмаглій руці, що від доторку вкрилась сиротами.

- Я зрозуміла. - відповіла спокійно, не маючи наміру ображатись. Натомість підхопила розмову. - До речі, я нічого не маю проти собаки. Будеш вигулювати нас обох, а ще я люблю, коли мені чухають за вушком.

Ліза з насторогою спостерігала за Надею та батьком. Інша б вже влаштувала істерику, надувши свої зроблені губки. Не переносила батькових подруг з якими мала випадковість перетнутись. Вона, звісно бажала татові щастя, але не з молодими вискочками схожими на ляльку барбі. Проте, Надя своїм дотепом і реакцією на підслухану розмову відразу викликала приязнь.

- Я Ліза. - простягнула руку, обвішану різноманітними браслетами.

- Надя. Твого тата вірний друг. - промовила, глузуючи з чоловіка. 

- Ну все, припини. Я не це мав на увазі. Я вже й не пам’ятаю з чого все почалось. Негарно вийшло. Визнаю.