Розділ 8

    В ній читалась загадка, котру бажав поступово розгадувати. Попри “гострий язик” відчувалась ніжність, що проявлялась в манерах і рухах. Пристрасть. Надя була наділена жіночністю, а для Гната це - енергія, свобода думок, гармонія зі своїм тілом. Фігура, вона в неї була досконала. Запах її тіла, шкіри, волосся пробуджували в ньому жагу. Характер, на перший погляд, здавався норовливий, насправді розгледів дещо інше, вміння поступитись, вміння бути слабкою. Те, що Надя вагалась хапати його за руку, насправді було про прийняття допомоги та довіру. І, це було не дивно, життя в дитячому будинку навчило її покладатись лише на себе. А, можливо, в її житті було ще щось про що поки не здогадувався. Гнат волів розігнати набуті за життя тривоги, аби тільки вона була щаслива.

Йому закортіло припасти до пухких губ, які Надя вкрила прозорим блиском. Здавалось, вони пахли полуницею. Настроєний був на опір, а то й на ляпас, але ні, вона відповіла на поцілунок з не меншим завзяттям. Так би й цілувались, але туристи, що спускались слідом порушили їхню інтимність. Гнат притягнув до себе Надю, аби нікому не заваджати. Він вже й забув, що намочив ноги й, що ще хвилину тому рвався до готелю. Не розумів, що на нього повпливало, чи гірська атмосфера, чи прогулянка на свіжому повітрі, але так би стояв, зігріваючи в обіймах Надю. Втім в погоди були свої плани, дощ, що накрапав, знову перетворився на зливу.

- Ходімо, а то захворіємо, а я страшенно цього не люблю. - промовив Гнат і потягнув дівчину за собою.

Надя до кінця шляху тримала Гната за руку, намагаючись не думати про поцілунок. В її плани не входило закохуватись, мислила так, наче могла на це вплинути. Коли опинилась за зачиненими дверима ванної кімнати, злякалась. Злякалась своїх відчуттів. Відчуттів яких ніколи не знала. Їй здавалось, що її погляд й то змінився. Ляснула себе по розпашілих після душу щоках. Розгнівалась на Гната, бо спокусив її. На себе, бо дозволила. На світ, бо був сповнений підлості та зрад.  

Гнат досі відчував смак полуниці на своїх вустах. Перецілував достатньо жінок, але жодна не пахла ніжністю. Він бачив страх в Надіних очах, відчував, як напружилось її тіло, ніби чекаючи підступу. Тепер йому ще дужче захотілось зазирнути їй в душу. Втішити. Захистити від самої себе.

Вони домовились після того, як приймуть душ і переодягнуться піти до ресторану. Гнат в коричневій сорочці та світло-сірих штанах чекав на дівчину, втім Надя виходити не поспішала. Тоді він постукав, аби запитати чи все гаразд і поквапити її, бо вже добряче зголоднів. Гнат смикнув за дверну ручку, двері відчинились, але виявилось, що Наді ніде немає. Збирався їй зателефонувати, як раптом дівчина увійшла до номера.

- Де ти була? Ми ж наче домовились повечеряти разом.

- Я вирішила перед вечерею прогулятись. 

- Все добре? - глянув підозріло.

- Так. Можемо йти. 

Надя пішла вперед вільною впевненою ходою. Її хвилясте волосся, що розсипалось по прямій спині рухалось з нею в такт. Гнат заледве відірвав захопливий погляд від чорної сукні, що обтягнула струнке тіло, підкресливши ідеальні форми.  

Через розпал сезону в ресторані виявилось доволі людно. Але, це не зашкодило Наді та Гнатові провести гарно вечір. Кухня була смачною, грала жива музика. Надя, наче розслабилась, забувши на час про свої страхи й тривоги. 

- Змушений визнати, що такого роду відпочинок мені сподобався.

- О, а я що казала. - Надя підняла келих шампанського і промовила тост. - За нове відкриття. Я за те, аби в цьому житті спробувати все.

- Підтримую. Куди наступного разу? Гімалаї?

- Ти спершу Говерлу підкори, а там, побачимо.

Розсміялись, не припиняючи діймати одне одного жартами. Раптом Надя замовкла, вдивляючись у бік сусіднього столика. Гнат перехопив її застиглий погляд і здивувався, коли побачив, що вона дивиться у бік чоловіків, котрі за пляшкою дорого вина обговорювали питання пов’язані не лише з бізнесом, але й політикою.

- Знаєш когось з них? 

- Що? - здригнулась від чоловікового голосу. Надя хутко надала обличчю байдужості й спокійною інтонацією, відповіла. - Ні. Здалось. Може підемо, бо мені тут занадто гамірно.

Гнат погодився, справді було вже пізно. Надя схопила сумочку, намагаючись хутчіше пробратися до виходу. “Тільки б залишитись непомітною для очей одного з тих чоловіків”. Проте, чоловічий голос усе-таки зупинив її.

- Надя. Це ти? - чоловік якому на вигляд було років сорок, якщо не більше з “солідним” животом підійшов до дівчини й відразу напоровся на її льодяний погляд.

- Вибачте, але ви помилились. - прозвучало доволі впевнено.

Незнайомець здивовано усміхнувся, бо був переконаний, що це не так.

- А мені так не здається. - нахилив голову на бік, мовляв, розумію, чому вдаєш, наче бачиш мене вперше. - Та, можливо, все ж згадаєш.

- Дівчина вже сказала, що ви помилились. - втрутився Гнат, роздратований нахабною поведінкою незнайомця.

Чоловік не збирався вступати у конфлікт і підняв руки догори.

- Здаюсь. Мабуть, справді помилився. - визнав і відступив. - Не займатиму вас. Гарної ночі! - крикнув услід і повернувся до друзів, що хотіли було вже втрутитись. 

Надя чкурнула з ресторану, ледь стримуючи тремтіння в руках. До котеджу йшли мовчки. Лише, коли опинились всередині, Гнат запитав.

- Хто, це був?

- Я не знаю, я ж сказала, що він помилився.

- Але він назвав твоє ім’я.

- На світі чимало Надь. Я не розумію, чому тебе це так хвилює?

- Та ні, не хвилює. Просто мені здається, що ти щось приховуєш від мене. 

- А навіть, якщо так, то що з того? Ми не рідня, не подружжя, щоб бути чесним одне з одним. Чи ти подумав, що після цього поцілунку маєш право втручатись в моє особисте життя? 

- Я дійсно подумав, що між нами на тій горі щось промайнуло, але бачу, що помилився.

Між Гнатом та Надею запала мовчанка. Ще годину тому відчував радість від закоханості, а зараз розчарування.