Розділ 7

    Дорогою Надя мовчала, зосередивши погляд на місцевих пейзажах. Щоразу проїжджаючи повз українські села ловила себе на думці, що за містом почувається значно спокійніше. Столична метушня все дужче виснажувала та дратувала. Бачила своє життя в атмосферному Львові чи Івано-Франківську. Проте, чим довше перебувала в столиці, тим важче було вирватись з її тенет. Київ затягнув, але так і не зумів підкорити.

Гнат одягнув протисонцеві окуляри, тому Надя не бачила, що впродовж дороги він кидав на неї зацікавлені погляди. Дівчина роззулась та зігнула в колінах ноги, охопивши їх двома руками. Її голова лежала на спинці сидіння, погляд замислений. В цю мить вона мала надзвичайно загадковий вигляд. “Цікаво, що зараз коїться в її голівці”? Гнат знову зосередився на дорозі, відчуваючи поряд Наді дивний неспокій.

Надя вийшла зі своїх задумів і поглянула на Гната. Той був зосереджений на дорозі. Її приваблювала швидкість з якою їхав чоловік і впевненість з якою він вів авто. Надя поглянула на руки, що тримали кермо. Чомусь завжди звертала увагу на пальці рук, любила, коли в чоловіка вони були чисті та доглянуті, без затверділих мозолів чи тим паче брудом під нігтями. В Гната вони були бездоганні. На лівій руці чоловіка красувався масивний “розумний” годинник. “Нічого дивного - писк моди”, - подумала та покрутила свій механічний, ремінець якого вже давно слід було замінити. Цей годинник дістався їй після смерті мами, а тому був пам’яткою. Надя продовжила оглядини. З-під білої футболки Гната пробивались міцні м’язи. Їй відразу згадався сьогоднішній ранок, коли вона застукала його оголеного в душі. Гнатові безумовно було чим похвалитись, хоча сама Надя вважала, що головніше за зовнішність чоловіка є його внутрішній світ. 

- Зупинимось, перекусимо? Заодно заправимось. 

- Ти прочитав мої думки. Мій організм потребує кави. - потерла долонями обличчя та мимоволі позіхнула.

Вони заїхали на заправку й не гаючи часу вийшли з авто.

- Я по каву, а потім заправлю. 

- Я можу це зробити доки ти замовлятимеш.

- Що? Заправиш машину? - здивувався Гнат, бо ніколи не чув, щоб хтось з його жінок проявляв схоже бажання.

- Не розумію, чому тебе це так дивує? Я ж не будинок збираюсь будувати. Тобі, що? Бензин чи дизель? Хоча, здається, я знаю. - Надя вийшла з авто та потяглась до шланга з дизельним пальним.

- Звідки тобі відомо, що саме споживає моє авто?

Надя на долю секунди завагалась з відповіддю, і врешті здвигнула плечима.

- Один мій знайомий їздить на такій, що й ти.

Гнат промовчав, але відповідь Наді засіла в голові. “Що, це в неї за знайомий, що їздить на такому дорогому позашляховику”? Перекусивши гамбургер та випивши американо Гнат з Надею знову вирушили в дорогу. Збадьорившись дівчина почала розмову.

- Гнат, ти ходив коли-небудь в гори? 

- Якщо вважати пагорби - горою, то так. - розплився в усмішці, що видалась Наді надзвичайно привабливою. - Але, якщо серйозно, то ні. Ми взимку зі Сергієм і Лізою обираємо лижі.

- Мені здається, що ви з донькою доволі близькі?

- Так і є. Вона моє все. 

На цих словах Гнат запнувся, адже збагнув, що в цю мить могла відчути Надя. Так і було, щоразу при згадці про власного батька в області серця починало нити.

- А, я ось жодного разу не стояла на лижах. 

- Не біда, навчу тебе. - Гнат глянув на Надю. Він ледь відірвав погляд від її очей, що дивились на нього у відповідь. Ті були великі ясно-карі, які, здається починали полонити його холостяцьке серце. Гнат заледве зосередився на дорозі. “Ще не вистачало врізатись у щось”.

До готелю добрались вже пізно ввечері. Втомлені після дороги, мріяли про гарячий душ і ліжко. Гнат обрав комфортний котедж в місті Яремче. Вечерю замовили в номер, бо сил йти в ресторан не залишилось. 

- Завтра підйом о шостій.

- Чому так рано?

-Тому, що маю побоювання, що до Маковиці ми й до ночі не дійдемо. - зиркнула на ідеально випрасуваного Гната, що орудував ножем і виделкою, вправно, розрізаючи огірок.

- Натякаєш, що я білоручка. Що ж, побачимо.

- Сподіваюсь, ти взяв зі собою спортивний одяг? Не в костюмі ж діловому йти в похід.

- Насміхайся, скільки влізе. Я достатньо витривалий. - Гнат замовк на долю секунди. - Невже я це сказав вголос? 

Надя кивнула, ледь, стримуючи сміх, бо зрозуміла про яку ще витривалість йшлося. Дівчина зібрала брудний посуд і відправилася до себе в кімнату.

- Добраніч, Гнат. - сказала по дорозі.

- Добраніч, Надю.

***

     Вранці після легкого сніданку Надя та Гнат вирушили в похід. Дівчина в повній готовності з рюкзаком на плечах чекала на чоловіка внизу. Гнат не барився. Укомплектований з ніг до голови, спустився до дівчини.

- На побачення з ведмедем зібрався? 

- А ти, бачу ніяк не припиниш тролити мене. - пройшов повз, залишивши в повітрі запах стійких, дорогих парфумів.

На диво, йшлося легко. Вранці було прохолодно, але вже в обід, коли сонце піднялось, зробилось спекотно. Гнат стягнув вітрівку та поклав до свого рюкзака. Надя йшла попереду, розминаючи шию. Він інколи кидав погляд на її сідниці, що в чорних легінсах мали доволі апетитний вигляд. 

- Ти довго розглядатимеш мій зад? - не втрималась від зауваження.

- Аж до самої вершини.

Надя також скинула куртку та пов’язала її поверх талії чим закрила доступ до сідниць. Гнат хмикнув, задоволений, що спровокував дівчину своїм дотепом. 

Вирішили не зупинятись на перекус, а йти далі. Здавалось, ці двоє затіяли між собою перегони. Насправді втомились вдвох, але здаватись першим ніхто не збирався. 

- Спітнів так, наче підіймаєшся на Еверест. - не припиняла сипати жартами Надя.

Наприкінці маршруту почала псуватись погода, що пришвидшило підйом. Вершина зустріла своїх відвідувачів сильним вітром і набурмосеним небом. Дощ не входив в плани Наді, тому вона пришвидшилась і обігнала Гната.