Розділ 6

    За сніданком він уважно стежив за дівчиною, заспокоюючи себе, що зробив все правильно. 

- Гнат, з тобою все гаразд? Ти видаєшся сьогодні якимсь дивним. - зауважила Надя, помахавши рукою перед очима чоловіка.

- У мене для тебе є сюрприз.

- Ого. І, який?

Гнат поклав перед Надею смартфон на екрані якого висвітлювали два квитки в Хорватію.

- Що це? Ні, точніше, ти серйозно? Ти пропонуєш мені поїхати разом з тобою на відпочинок? - відразу здогадалась.

- Вчора ти говорила, що ні разу не була на морі. Ось я й подумав, чому б не показати тобі його. - Гнат потер долоні, вочевидь нервував, хоча дивувався цьому, бо ж не один раз запрошував кудись ту чи іншу жінку. Але Надя, вона була інша. - Мене вразила твоя вчорашня розповідь, бо як так, що людина жодного разу не бачила моря.

Надя хотіла заперечити, але останньої миті прикусила язика.  

- Не хочеш їхати зі мною, поїдь з подругою.

- У мене немає подруг. Вони енергозатратні.

- Цікаво, ніколи не думав про друзів з такої позиції.

- То подумай. А мені й одній добре. - Надя склала одна на одну брудні тарілки, і знову повернулась до розмови про море.

- Гаразд, я поїду, але при одній умові. 

Гнат нагострив вуха, потрохи звикаючи до характеру дівчини. 

- Поїдемо машиною. 

Гнат задумався, бо лише дорога в обидві сторони займе кілька днів, доведеться вмовляти Сергія замінити його на кількох зустрічах, а це зайвий клопіт. Проте, помітивши в карих очах Наді сподівання, погодився. Звільнитись від буденності, це те, чого потребував останнім часом. 

- І не на море, а в гори. І не які-небудь, а наші - українські.

- Карпати? Серйозно?

Надя покивала головою. Надавала перевагу активному відпочинку, ніж лежанню на пляжі. Гори, здатні були вивільнити з її душі негативні емоції та викликати на обличчі щиру усмішку. Підкоривши чергову вершину відчувала приплив енергії й таким чином повертала собі жагу до життя.

***

- Не довіряв би я їй. Скільки ти її знаєш, тиждень? Два? - запитав Сергій, здивований рішенням друга. - Вона, як і більшість запала на твій гаманець.

- Сергій, я ж також не дурень, знаю, що роблю. Та й не видається вона мені такою.

- Всі вони не видаються, а потім те і роблять, що скиглять, що їм мало. Достатньо було, що ти її заселив в себе, а тепер ще й везеш на відпочинок і при цьому стверджуєш, що між вами нічого немає. 

- Так і є.

- Ок, Гнат, роби як знаєш. Я тут впораюсь. Можеш бути спокійний.

- Дякую, друже. До речі, Надя чекає в коридорі, познайомся і переконайся, що вона не становить загрози.

Сергій не заперечував, було цікаво поглянути на дівчину, що явно запала другові в душу. 

Надя стояла біля широкого вікна елітної багатоповерхівки, милуючись краєвидом Києва. Чи правильно вона зробила, що погодилась на пропозицію Гната? Він пошкодував її, вважаючи, що вона нічого доброго не бачила в житті. Та чи так було насправді? Надя зажурилась, але через секунду знову повернулась думками про Гната. Він, мабуть, також замолював власні гріхи, бо, чому б тоді робив такі широкі жести. Поки Надя думала - вагалась, обоє чоловіків вийшли з кабінету.

- Надю, познайомся, це мій друг і партнер по бізнесу, Сергій.

Дівчина, зачувши голос Гната, озирнулась і остовпіла. Чоловік видався їй доволі знайомим. Пара сірих, прищурених очей також оглядали її, мов шукаючи докази, того, що вони колись бачились.

- Радий з тобою, Надю, познайомитись. - голос Сергія неприємно різнув. Не сподобалось Наді, те, як він до неї звернувся. Наче, й нічого такого, на вигляд приємний чоловік, але було в його погляді щось, що насторожувало.

- Навзаєм. - відповіла, бо ввічливість ніхто не скасовував. Насправді відчувала неприязність і воліла б ніколи більше не зустрічатись з ним.

Попри те, що обом здалось, що життя вже їх зіштовхувало, вдали, що бачаться вперше. Сергій побажав Гнатові та Наді гарного відпочинку, після чого вклонився та повернувся до кабінету.

Усю дорогу з голови Наді не виходив образ Сергія. Цей хитрий погляд сірих, маленьких очей заповзято не давав їй спокою. З її минулим цілком можливо, що вони перетинались, але коли й де саме?

- Надю, що з тобою? - стурбований вигляд дівчини не пройшов повз увагу Гната.

- Ви давно знайомі зі Сергієм? 

- Мало не все життя. А, чому ти запитуєш?

- І ти довіряєш йому?

- Дивно, але щось схоже я вже сьогодні чув. - вочевидь Надя та Сергій не злюбили одне одного з першого погляду, якщо ставлять такі запитання. - Я довіряю йому, як собі.

- Хм, я думала багаті, нікому окрім себе не довіряють. 

Гнат замислився, Надя мала рацію щодо його хиткої довіри, не вперше доводилось розчаровуватись в людях і загоювати рани від гострих ножів в спину, втім в цей список зрадників Сергій не входив. 

- А, ти, Надю, довіряєш людям?

- Ні. Навіть, якщо здається, що ця людина ніколи й нізащо не зрадить. Не можна бути впевненим в нікому на сто відсотків.

Він розумів, звідки це в ній. Її довіра в людей похитнулась ще в дитинстві. Тому таким людям, як Надя жити в світі сповненому підлості й несправедливості було вкрай важко.

- Надю, можливо, тобі щось потрібно купити? Можемо по дорозі заїхати в магазин.

- У мене є все необхідне, але дякую. 

Гнат не був впевнений, але йому здалось, що Надя якось знітилась, так, ніби для неї подібний прояв уваги був незвичним. Стало цікаво дізнатись про її особисте життя, чи були у неї коли-небудь серйозні стосунки, чи кохала вона когось?! З її зовнішністю не було сумнівів, що чоловіків вона приваблювала, навіть попри спортивний одяг, який часто носила, сексуальності було не приховати.

***

     Все необхідне для подорожі Надя зібрала доволі швидко. Не любила складати валізи, ще дужче їх розбирати, проте обожнювала дорогу. Зупинитись по дорозі на заправці, аби взяти собі каву з сендвічем, це було святе діло. Відчинити вікно автомобіля і висунути руку, аби відчути, як вітер лоскоче прохолодою. Зробити селфі на узбіччі дороги, де відкривався неймовірний краєвид Карпат. Це її надихало. Це придавало їй, як фізичних, так і моральних сил.