Розділ 4

- Ти можеш деякий час пожити в мене. Принаймні поки не знайдеш іншого варіанту.

Надя розтулила рота, явно не очікуючи на схожу пропозицію. 

- Ще годину тому ти осуджував мене, а зараз пропонуєш жити разом.

- Житимеш в кімнаті, що розташована в іншому кінці будинку, тому матимемо шанс не перетинатися одне з одним.

- Он як. Не боїшся, що я можу щось вкрасти?

- Там повсюди камери. Тому не рекомендував би. - Гнат зазирнув дівчині в очі. - То, що?

- Боюсь, що не витримаю твого нудного характеру.

- Як знаєш. На вокзалі багато вільного місця. - відкланявся і поспішив геть.

- Стривай! - крикнула Надя, розуміючи, що може втратити свій шанс.

Гнат зупинився, усміхаючись про себе. 

- Я згодна. Тільки зберу речі.

- Чекатиму тебе в машині.

Поки чекав, роздумував, що ним керувало запропонувати малознайомій дівчині своє помешкання. Ще й Наді, яка багата на слівце. Співчуття? Альтруїзм? Чи звичайна потреба з кимось ввечері поговорити? А може симпатія? Та ні. Вона не в його смаку. Гнат усвідомив, що підписався на авантюру, та було вже пізно, Надя вийшла з двома сумками, які ледь тягла. 

- Ти, що обікрала сусідів? - запитав Гнат, вийшовши з авто, аби допомогти все це покласти до багажника.

- А ти я бачу ніяк не можеш заспокоїтись з мораллю. Це чесно куплені речі. - буркнула, зайнявши пасажирське сидіння.

Надя не здивувалась, коли перед нею з’явився двоповерховий будинок, огорнений величним садом в якому, на перший погляд, здавалось можна заблукати. Втім, коли вона увійшла до середини, то не стримала свого подиву. Місця було стільки, що можна було влаштовувати світські бали. 

- О, це так простори. В тебе, мабуть, й прислуга є?

- Лише куховарка. За чистоту відповідає клінінгова компанія, послугами якої, я, як бачиш користуюсь регулярно.

Надя покивала головою, мовляв, годі вихвалятись.

- А, це, що? - вказала на картину, що висіла на півстіни над каміном. - Це ти з левом? Чому не з тигром чи гепардом?

Гнат знову з вуст дівчини почув на свою адресу зухвалий смішок.

- Тобі цього не збагнути. І взагалі, це подарунок від друзів.

- Угу, я вже зрозуміла, що в багатих свої примхи.

- Ти голодна? Екскурсія може зачекати.

- Е, ні. Давай-но показуй далі. Але бажано через кухню, а то моя ресторанна їжа скисне. - витягла з торби пакети з лотками. - Потрібно все негайно покласти до холодильника.

Гнат повів Надю на кухню, що викликала той самий ефект, що й вітальна.

- Це не кухня, це ціла столова. Скажи, навіщо тобі одному стільки простору?

- Не уявляю себе в квартирі чи меншому особняку. І, я не сам, до мене часто приїжджає донька. Вона студентка. Жити зі мною відмовляється, натомість живе в студентському гуртожитку. Так, ти тільки не подумай, що я якийсь тиран.

- То, чому відмовляється? - примружила очі, вже подумавши.

- Прагне незалежності та свободи.

- Цікаво буде з нею познайомитись.

Надя запхала руки до кишень спортивних штанів і пішла вперед. Уміла крутити не лише стегнами, але й головами чоловіків. Гнат потер потилицю, збагнувши, що веселе життя він собі щойно забезпечив.

Після екскурсії будинком Надя відправилась до себе в спальню. Кімната справді була розташована в іншому крилі дому, навіть вихід в сад й той був окремий. Її тимчасова спальна була просторою і світлою. Стіни пофарбовані в світло-рожевий, сподобались Наді. Почувалась в них комфортно та затишно. Дівчина впала на ліжко та заусміхалась. Не щодня випадає можливість пожити багатим життям. Що ж, вона охоче скористається усіма запропонованими їй принадами.

***

     Гнат прокинувся ще до початку, як його пробудив будильник. Він прийняв душ і одягнувся в діловий костюм. Прихопивши зі собою краватку в тон сорочки вийшов зі спальні. Зачувши на кухні сміх пані Дори подумав, що приїхала Ліза, але коли увійшов здивувався. Надя спільно з куховаркою чаклували над млинцями, пані Дора смажила та викладала млинці на тарілку, Надя завертала їх в конвертики.

- Доброго ранку. - привітався, поглядаючи скоса на Надю. Був приємно здивований її ініціативою допомогти та блакитною сукнею в яку була вбрана. Білі квіти, що розкинулись на атласній тканині додавали Наді неабиякої жіночності та ніжності.

Надя поставила на стіл тарілку з млинцями, а поруч піалу з вишневим джемом.

- Смачного. - побажала Гнатові, сідаючи навпроти.

- Навзаєм. - відповів невпевнено, шукаючи підступ у її діях. Він вказав рукою на тарілку, аби вона теж пригощалась. Але цього можна було й не робити, бо Надя  була далеко з не сором'язливих дівчат.

Вона впевнено заповнила свою тарілку не лише млинцями, але й іншими смаколиками. Гнат з’їв сніданок з неабияким апетитом, бо справді було смачно, проте водночас незвично, адже вже забув, як це снідати в компанії симпатичної дівчини. 

- Які плани на сьогодні? Мені зараз потрібно виходити, але мій водій може відвезти тебе куди скажеш.

- Мені на роботу аж в другій половині дня. До цього планувала почитати.

- Ти читаєш?

- От тільки не треба робити такі широченні очі.

- Нічого такого, я просто здивований. І на пари тобі не потрібно?

- Я вже давно не студентка. Мені двадцять п’ять років. - відповіла, вимазуючи млинцем джем з тарілки.

- А на вигляд вісімнадцять. А, якщо взяти твоє поводження, то взагалі, здається, що шістнадцять.

- Дякую за комплімент. - зробила смішну гримасу.

Гнат подякував за сніданок і поквапився одягти краватку, скільки років носив, але так і не навчився нормально їх зав’язувати.

- Дозволь. - Надя підійшла до Гната та за кілька секунд вмілими рухами  розібралась з нею. 

- Ого, звідки такі знання? - торкнувся ідеального вузла.

- Бачила, як це робить мама.

Гнат збагнув, що йому нічого невідомо про життя дівчини, лише, що вона виховувалась в сиротинці. Часу про щось розпитувати не було, тому розмову довелось перенести на пізніше. Гнат подякував і поспішив на роботу. Їхав і не вірилось, що в його домі оселилась дівчина. Від сніданку залишився приємний посмак, і річ була не в млинцях, а те, що їх довелось їсти не одному, а в компанії. В роздуми Гната увірвався телефонний дзвінок. Це телефонувала Марина. Гнат відповів, бо однаково вона б від нього не відчепилась. Тільки-но він з нею привітався, наштовхнувся на шквал претензій. Довелось помовчати, аби дати жінці кілька секунд виговоритись. Випустивши гнів, зазивала приїхати до неї, забувши, що ще п’ять хвилин тому стверджувала, що між ними кінець. Проте Гнат вирішив в їхніх стосунках остаточно поставити крапку. Досить з нього. Наситився. Більше не лізе. Попри сльози й прохання не йти, залишився незламним у своєму рішенні. Поклавши слухавку відчув полегшення.