Розділ 3

      Гнат замовив все, що побажала Надя. Мало не усе меню. Собі ж замовив пляшечку газованої води та салат. Те з яким дівчина їла апетитом справді вказувало на те, що вона була голодна. Хтозна, можливо, в неї дійсно певні фінансові труднощі.

- Ти цим наїжся? - Надя зиркнула на тарілку наповнену листям салату политий незрозумілим соусом.

- Я не голодний. А, ти їж, не відмовляй собі в ні чому. - Гнат підсунув до неї ближче тарілку з супом.

- Боже, як смачно.

Гнат оглянувся навколо, чи бува, на них не дивляться інші відвідувачі. Певно, треба було піти в заклад скромніше, а не одразу вести до ресторану. Не було схоже, що дівчина раніше бувала в подібних закладах. Поки Надя втамовувала голод Гнат встиг розгледіти її зовнішність. З-під кепки, яка красувалась на дівочій голові вибивалось хвилясте пасмо. Дівчина виявилась брюнеткою. Одягнена була в спортивний костюм оверсайз і білі кросівки. Гнат не помітив макіяжу лише вії були підведені чорною тушу. Манікюру теж не помітив, проте руки були доглянутими, а нігті покриті прозорим лаком. Гнат не міг не відмітити привабливість її очей, ті були великими та карими, як смола, здатні пропалити все довкола. У дівчини схоже від природи були пухкі уста, бо Гнат добре розрізняв наколоті губи від природних. Марина та її попередниці полюбляли бавитись різноманітними уколами краси. Не шкодували на них ні часу, ні його грошей. Прикрас на руках чи шиї не помітив, але спіймав себе на думці, що вони б дівчині на її смаглявій шкірі надзвичайно личили. Лише щойно збагнув кого вона йому нагадувала. Циганку з серіалу, який Ліза переглядала, коли приїжджала до нього на вихідні. Змушувала сідати поруч і дивитись разом з нею.

- Чому, ти так на мене дивишся?

Гнат відразу відвів від дівчини погляд, нічого, не відповівши.

- Не хочу здатись нахабою, але ти погодився пригостити мене гарячим шоколадом. Він буде?

Гнат покивав головою, пам’ятаючи про домовленість. Він махнув офіціантові рукою, аби той підійшов до їхнього столика. 

- Одну чашку гарячого шоколаду, будь ласка.

Офіціант схвально кивнув і поспішив до барної стійки.

- Тут гарно. Часто відвідуєш ресторани? Хоча, що я таке запитую, очевидно ж. Такий, як ти не буде ходити в звичайні забігайлівки. 

- Мені згадується ми прийшли поговорити про тебе, а не про мене?

- Так і є. Чого ти завівся? Я просто запитала. 

- З чого ти взяла, що я завівся? Я спокійний, як удав. 

- Угу, такий, що своїм спокоєм доведе до божевілля. Не дивно, що ти не одружений.

- З чого така обізнаність? - розширив зіниці, дивуючись зухвалому тону незнайомки.

- З безіменного пальця. На ньому немає обручки.

- Може я просто її не ношу. Замала або ж велика.

Дівчина здвигнула плечима, залишившись при своїй думці. Їй принесли гарячий шоколад, який любила з дитинства.

- Мій тато варив найкращий в світі шоколад, тому любов до нього у мене залишилась з малечку.  

- А любов вкрасти чуже, коли з’явилась?

- Не так давно. Ти не думай, я усвідомлюю, що це погано. Та й краду я тільки в тих, хто заслуговує на це. Не збідніють. Ці двоє, дозволили собі вигукувати в мій бік непристойності, таким чином я вирішила їх провчити, але цього разу не сталось, як гадалось. - дівчина, відпила гарячого шоколаду. Поводилась так, наче розповідала про звичайну шкідливу звичку.

- Продовжуй.

Надя зняла бейсболку і поклала її на диванчик поряд. Чорне, хвилясте волосся в одну мить розкинулось по плечах, надавши дівчині чарівності. Гнат миттєво відвів від неї погляд, бо ще чого, звинуватить його в домаганнях.

- Життя в дитячому будинку, а потім в інтернаті навчило мене виживати. Я не знаю, що таке нормальне життя. Але ти не думай, я не скаржусь. Повсюди є хороші люди й такі також траплялись в моєму житті.

Гнат посміхнувся про себе. Цікаво, чи вона вбачає в ньому хорошого? 

- З нормальною роботою в мене не ладиться, бо кого цікавить дівчина без досвіду роботи. Доводиться бути офіціанткою, продавчинею, а ще я мию туалети. - сказала, заглянувши Гнатові у вічі. Шокувати, так відразу всім.

- Я також не одразу сидів в шкіряному кріслі. Доводилось мішки з борошном вантажити, на будівництві гарувати. - Гнат сів рівно, встромивши в Надю суровий погляд.

- Я розумію до чого ти ведеш. Я не плачусь, і не виправдовуюсь. Розповідаю, все, як є насправді, але й не дозволю себе засуджувати.

Гнат потер підборіддя. Дівчина була темпераментною. Пальця в рот такій не клади, відкусить по лікоть, якщо не цілу руку. Вона має рацію, хто він такий, аби її засуджувати. Він не крав, але в його житті вистачало й інших гріхів. Звук сотового відірвав від відвертої розмови. “Марина”. 

- Дідько. Як я міг забути?! - Гнат на долю секунди завагався чи відповідати. Зараз почнеться. Ненавидів жіноче ниття, яке стрімко переростало в істерику. Не любив, коли від нього щось вимагали. Хотілось самому мати бажання - віддавати. За власним бажанням робити когось щасливим. 

- Та відповіси, ти нарешті. Вона ж чекає.

Гнат знову розширив зіниці, і звідки їй тільки відомо, хто телефонує? В ній точно тече якась циганська кров. Він вимкнув телефон. Пізніше пояснить, чому не приїхав. Зараз йому хотілось продовжити розмову з Надею. Від неї віяло таємничістю, загадкою, яку хотілось розгадати.

- Ви, чоловіки всі покидьки. Не вірю, що серед вас є нормальні.

Прозвучало різко, навіть образливо, так, ніби жінки святі.

- А тобі, мабуть, доводилось знати багатьох, якщо така обізнаність. 

- Ти на мене стрілки не переводь. Не я щойно проігнорувала дзвінок. - кивнула на мобільний, котрий Гнат відклав на стіл.

- Якось сам розберусь. Допивай та доїдай, відвезу тебе додому.

- А десерт?

- Обійдешся. - Гнат гукнув офіціанта, аби той приніс рахунок. 

- Боже, які ми ображені. - Надя закотила очі, їй подобалось викликати в чоловіків емоції. Не завжди позитивні, радше навпаки. Довівши чоловіка відразу стає очевидно, хто перед нею. Не любила багатообіцяльні слова, шаблонні компліменти, які окрім нудоти нічого в ній не викликали. - Загорніть зі собою. - підсунула офіціантові тарілку з залишками їжі.