Розділ 2

     Після обіду Гнат з Лізою вийшли на терасу. Денна спека потрохи сходила нанівець. Пані Дора приготувала лимонад, яким рятувались батько з донькою. Гнат уважно слухав, що йому розповідала Ліза, дівчина була ще тією щебетухою. Настрій уміла підняти будь-кому, або ж, навпаки, довести до серцевого приступу, бо не кожен здатен був витримати її нескінченні розмови. А ще Ліза була надзвичайно красива. Всі хто їх знали казали, що вона схожа на Гната та не усім була відома деяка правда. Ліза була його пасербицею, котру до певного періоду в житті він виховував, як рідну. Після розлучення з дружиною дівчинка з мамою переїхала до Львова. Там вона дізналась, що Гнат не являється її рідним батьком. Проте, їхній зв’язок ніхто не здатний був розірвати, навіть поява в її житті біологічного батька не вплинула на стосунки з Гнатом. Так в одну мить в неї з’явилось два тати, яких вона однаково любила і з якими однаково ладила. Вважала себе щасливою і напрочуд багатою, і багатство це не змірялось грошима чи статками, а рідними людьми, що були завжди поруч. 

- Тату, коли ти останній раз ходив на побачення? - традиційне запитання доньки знову змусило покопирсатись в пам’яті.

- Давно, Лізо, і тобі це відомо. 

- Не розумію тебе. Он сусідка під боком так і поїдає тебе поглядом. Чим вона тобі не догодила? Все ж, наче при ній.

Гнат закотив очі, бо іноді Ліза поводилась нестерпно. Все ж між батьками та дітьми повинна існувати якась межа дозволеного.

- Не хочеш її, є купу інших. Знаю! - підскочила з гойдалки. - Тобі треба зареєструватись на сайті знайомств.

- Лізо, вгомонись. Я дорослий чоловік, сам дам собі раду. Не хочу витрачати свій час на всіх підряд. - потер підборіддя, додавши. - Як це було колись. 

Після розлучення чоловік не розбирав з ким лягає в ліжко, хотілось забутись, відімстити колишній дружині за те, що вирішила піти від нього, бо як виявилось ніколи не кохала його. Натомість після кожного разу в душі оселялась порожнеча, яку заповнити ставало вкрай важко, а на сьогодні був переконаний, що взагалі неможливо.

- Ти краще, Лізко, розкажи про свій любовний фронт. Багатьом запаморочила голову?

Ліза відразу притихла, струснула своїм чорнявим волоссям і замислилась. Відбою не було від кавалерів, але цікавив її лише один, втім до неї йому було байдуже.

- Ти тільки скажи, я все вирішу.

- Що прив’яжеш його до мене? - усміхнулась з домішками смутку. - Я, тату, розберусь самостійно.

- Розберешся, не сумніваюсь.

Гнат пригорнув до себе доньку. Вони були схожі між собою, і цей факт його не міг не тішити. Вихідні пролетіли, як одна мить. Здавалось, скільки б не проводили разом часу, однаково його було замало. З від’їздом Лізи в будинку настала гнітюча тиша. Тиша, яку хотілось порушити, яку хотілось розірвати гучним криком. Ліза має рацію щодо жінки, але, де її знайти. З віком він став перебірливіший, а після невдалого шлюбу з Ксенею ще й обережнішим. Хотілось сімейного затишку, щоб вдома на нього завжди чекали, щоб було з ким поділитись важливим, щоб плани були одні на двох. Ще чого дійсно надумає зареєструватися на сайті знайомств, можливо, саме там на нього чекає його доля.

***

       Робочий тиждень розпочався зі зашморгу у вигляді ненависної краватки та нестерпної спеки. Настрій рятувала хіба що вранішня кава з вершками та порція свіжих новин. Снідати не хотілось зовсім, зараз би опинитись десь на краю світу, на якому-небудь острові, де б до нього нікому не було діла. Де б не потрібно було ні про що думати. Набридло вдавати з себе безтурботного, чи грати роль завжди впевненого в собі чоловіка. Мріяв скинути маску, яку щоранку надягав, бо так повелось, бо так звиклось. Коло його друзів і партнерів було не найкраще середовище для оголення душі. Ті тільки й чекали, аби мати за що зачепитись, щоб потім завдати удару. 

Відбувши заплановані зустрічі Гнат відкинувся на спинку шкіряного крісла. Нарешті цей день підходить до кінця. Він попрохав секретарку приготувати йому міцну каву, нагадавши про улюблені вершки. Попередню секретарку довелось звільнити, бо та вічно забувала додати їх до кави.

- Тук-тук-тук. - до кабінету увійшов Сергій, партнер по бізнесу з яким Гнат пліч-о-пліч понад два роки трудиться в одному напрямку.

- Заходь. Каву, чай?

- Мені б чогось - солодшого. - провів збудливим поглядом секретарку. 

- Сірий, коли ти вже заспокоїшся? Та припини, ти, поїдати очима дівчину. Зрештою, у тебе є своя секретарка.

- Набридла. Хочеться чогось нового. - чоловік сів в крісло навпроти, виставивши ноги на стіл.

- Ти не міняєшся. І, прибери ноги зі столу. Це мій кабінет. 

- Добре, добре. Розійшовся. - Сергій прибрав ноги зі столу, натомість схопив аркуш списаного паперу з якого зробив літачок та запустив в повітря.

- Цієї неділі Макарський влаштовує благодійний вечір. Ми запрошені.

- Я пас.

- Починається. - Сергій скочив з крісла. - Гнат, я тебе останнім часом не пізнаю. Що з тобою відбувається? Марина жалілась, що ти до неї не приїжджаєш. Страждає. Чекає.

Гнат байдуже махнув рукою. До неї також більше не поїде. Окрім сексуального задоволення не отримував нічого. Не було внутрішнього наповнення. Лише порожнеча.

- Старію. Пора на пенсію.

- Угу, а це все залишиш мені? То може і Марину віддаси?

- Все. - зробив паузу. - Тобі буде зажирно. А Маринку, забирай, впевнений, вона буде не проти.

Сергій кивнув головою. Скільки вони всього пережили разом. Друзі дитинства згодом стали бізнес-партнерами. Просидівши декілька років в депутатському кріслі Гнат вирішив піти у відставку, зароблені фінанси дозволяли відкрити власний бізнес. Сергій сповнений креативних ідей запропонував об’єднатись Гнатові й запустити відразу кілька бізнесів, на що Гнат погодився. Все ж краще, ніж борсатися в політичній багнюці. Втратити друга не боявся, був впевнений, що перевірена роками дружба вистоїть, а довіра один одного зміцниться й набуде важливості. Гнат, аби Сергій від нього відчепився, пообіцяв подумати щодо благодійного вечора. Той махнув і пішов до себе.