глава 3

— І що там із Ріккардо Б’янкі? — недбало кинув я. — Якщо бюджет його не влаштовує, знімаємо бренд з показу. Так і передай.

Я опустив скло, впускаючи в салон Mercedes вологе осіннє повітря.

— Погрожувати? Кому — мені? — фиркнув. — Карло, не сміши. Я навіть не збираюся смикати юридичний відділ через таке непорозуміння. Забагато честі. Він сам погодиться, якщо не дурень. Участь у нашому показі — це вже привілей.

Помічниця тараторила зі швидкістю кулемета, намагаючись у загальних рисах ввести мене в курс справ: кастинги, контракти, логістика, проблемний дизайнер, який раптом вирішив поторгуватися.

Я ще не до кінця відійшов після нічного перельоту, думки рухалися повільніше, ніж зазвичай, але робота…
Роботи мені бракувало до болю.

Схоже, трудоголізм — це у нас сімейне.
За тиждень відпочинку я ледь не сконав від нудьги. Модний дім без мене жив, але явно не так, як слід.

— Як мені та Швейцарія? — повторив я питання, яке щойно озвучила Карла, обганяючи чорну біля високої стели. — Цікаво, хто взагалі вигадав називати це місце ідеальним відпочинком? — усміхнувся я, спіймавши незадоволений погляд Алессандри. — По-моєму, справжнє випробування — сидіти серед цих безкінечних гір і удавати, що тобі не нудно.

— Гей, ми ж каталися в Санкт-Моріці! — образливо стиснувши губи, вона штурхнула мене ліктем. — Лижі, спа, озеро, вертоліт над Альпами… Ми ж навіть фондю навчилися готувати! І той панорамний потяг — пам’ятаєш?

Я опустив скло до кінця, впускаючи в салон загазоване міське повітря, і приклав палець до губ, даючи їй знак не втручатися в розмову.

— Тс-с… — кинув я спокійно. — Дай договорити.

— Карло, завтра зможеш вийти хоча б на кілька годин? — спокійно запитав я в слухавку. — Так, у неділю. Але ти ж знаєш — я в боргу не залишаюся…

Я ще не встиг покласти телефон, як Алессандра закотила очі.

— Ти знову з нею фліртуєш у мене під боком? — її голос став різкішим. — Значить, між вами все-таки щось було, так? Просто скажи мені прямо, щоб я знала! Ця Карла завжди дивиться на мене, як на ідіотку!

— Зараз ідіотку з себе робиш ти сама, — я ледь стримав позіхання. — Таких працівників, як Карла, вдень із вогнем не знайдеш. І я ніколи не став би псувати робочі стосунки сексом.

У ту ж мить ідеально підведені очі Алессандри округлилися. Запізніло дійшло, що саме я ляпнув.

Адже з Алессандрою у нас усе закрутилося саме під час робочої поїздки.

— Тобто я погано справлялася з обов’язками? Так виходить?! — голос Алесандри тремтів від образи й злості водночас. — Зі мною, значить, ти в ліжко ліг! А Карла — цінніший кадр? Ну дякую, що хоча б через пів року поставив мене до відома…

Я глибоко вдихнув і стиснув перенісся, сподіваючись, що вона відчує мій внутрішній напружений стан і нарешті зупиниться. Я терпіти не міг цих розборок. І Алесандра про це чудово знала. Могла б уже давно вибудувати іншу модель поведінки.

— Луча-а-а-но… — протягнула вона, розтягуючи голосні, ніби от-от розплачеться.

Ні. Тільки не це.

— Ну і чого ти мовчиш? — надула губи Алессандра.

— Я ж просив тебе не виносити мені мозок, — втомлено відповів я.

— Але ж це ти фліртував…

Я похитав головою, розминаючи затерплу шию.
Ці напади ревнощів починали дратувати. Складається враження, ніби вона вважає, що я думаю виключно інстинктами. Алессандра б здивувалася, якби знала, наскільки сильним інколи буває моє самовладання.

Я зустрів її погляд. Невже так важко зрозуміти просту істину? Коли чоловік захоче зрадити — він завжди знайде спосіб. Але є ще одне, давно знецінене слово.
Довіра.

— Ми тиждень не вилізали з ліжка, — холодно сказав я. — А ти зараз намагаєшся звинуватити мене в зраді? Це вже занадто.

— Луча-а-но… — знову протягнула вона, намагаючись змінити тон.

Я криво всміхнувся.

Алессандра справді дуже старалася стати для мене ідеальною.
Домашні вечері, продумані дрібниці, постійні спроби вигадати нам щось «не як у всіх». Вона вкладалася у нас — по-справжньому.

Інша річ, що останнім часом я все більше нагадував батька.
Одержимий роботою.  Після його смерті я ніби застряг у нескінченному режимі «треба». Не мав права підвести його справу. Працював без зупинок — двадцять чотири на сім.
Почувався не людиною, а роботом.

Звісно, фізична близькість теж була частиною нашого зв’язку. Алессандра намагалася утримати мене всіма можливими способами — пристрастю, увагою, готовністю підлаштовуватися.
Але навіть це з часом перестало щось у мені вмикати.

— Вибач… — вона зазирнула мені в очі з обережною, майже винуватою усмішкою.

Настрій уже був безнадійно зіпсований.

Я вийшов із машини й, за звичкою, відчинив перед нею дверцята. Алессандра легко випурхнула назовні, взяла мене за руку, переплітаючи пальці

Ми сіли поруч на диван у шоурумі, і вона тихо прошепотіла…

— Просто ти з нею з ранку до вечора, ще й у неділю… — Алессандра різко замовкла, впіймавши мій похмурий погляд.

— У понеділок дві важливі зустрічі, — сухо відрізав я. — Якщо не підготуюся — втрачу кілька мільйонів євро. Ще питання?

— Пробач… — вона зітхнула. — Я ревнива ідіотка, знаю. Просто… у горах ти був повністю моїм.

Її нігті ковзнули по моїй шиї, майже дряпаючи шкіру.

— Ну не сердься, Лучано. Вдома на тебе чекає десерт… — вона повільно обвела язиком губи, усміхаючись.

Хто ж відмовиться від солодкого?

Я поцілував її — швидше, щоб поставити крапку в цій виснажливій розмові, ніж через бажання. Її приглушений стогін розтанув у повітрі.

Телефон завібрував. Повідомлення від Карли. Проєктна документація, файли, правки, дедлайни.

Схоже, сон, як завжди, — для слабких.

Почувши невдоволене зітхання Алессандри, я стиснув її коліно й залип в екран: виписки, сертифікати відповідності, документи, що підтверджують право на пільги й пріоритети. Робота швидко відтіснила все інше. І саме тому я не одразу зрозумів, що щось змінилося.