Наступний день став для мене фатальним. І хоч би як я вихваляла своє серце, яке все відчуває, але сьогодні воно глухо промовчало. Зате серце коханого не мовчало. Якби ж я дослухалася до нього, але ж ні. З самісінького ранку мене збудила Джем. Я сонно потягнулася і поглянула на неї одним оком.
— Султано, вам лист зі столиці. Тут печатка вашої Валіде.
Я позіхнула і взяла лист до рук. Голосом матері до мене озвалися рядки:
"Вітаю, рідна моя донечко, моя прекрасна Селіндж. Мене дуже радує те, що ти добре виконуєш обов'язки управляючої гаремом. Яке щастя бачити, що твоя донька стала дорослою і розумною. У нас новина — Мегей Хатун народила Шехзаде, якому Володар дав ім'я Осман. Нарешті ми спекалися тієї дівки, її того ж дня було викинуто з палацу. Як ти того і домагалася, Дільруба забрала собі маленького сина Султана. До речі, вона сама скоро народить. Будемо сподіватися, що хоч це буде дівчинка. Селіндж, на честь народження Шехзаде Османа, Володар влаштовує велике свято і бажає на ньому бачити й тебе. Мурад хай залишається в санджаку, передай справи довіреним людям і негайно вирушай. Армана залиши в Манісі, зараз дорога безпечна, а він хай подбає про твого брата. Так нам обом буде спокійніше.
Цілую тебе і чекаю!
Аміра Султан"
Відкинувши лист, я одразу ж дала наказ готуватися в дорогу. Одягнувши фіолетову сукню та зробивши високу зачіску, я помчала до Шехзаде. Арман виявився в нього. Не ставши нічого пояснювати, я дала їм прочитати мамин лист.
— Султано, все ж дозвольте супроводжувати вас, — не вгавав Арман, що одразу не виявив довіри до того листа.
— Не варто. Я візьму охорону, а ти подбай про Шехзаде, — впиралася я.
— Я хіба дитина? Ні, хай Арман поїде з тобою. Так спокійніше буде мені, — впевнено заявляв Мурад, але я таки не здавалася, посилаючи на те, що Валіде знає, що каже. Врешті мені вдалося їх переконати. Зібравшись в дорогу, я провела очима свою свиту і поспішила до брата, Мелійшах і Армана, що чекали мене біля карети.
— Шехзаде, будь обачним і мудрим. А найголовніше — обережним. Я тебе люблю, щасти, брате, — з посмішкою міцно його обійняла.
— Селіндж, це ти будь обережною. І поквапся повернутись, я хвилюватимуся.
— Авжеж, — з усмішкою я підійшла до фаворитки брата. Вона поклонилася.
— Султано, хай вас береже Всевишній.
— Дякую, люба, тебе також. Бережи дитинку, себе і Шехзаде. Про все пиши, — обійнявши дівчину, я підійшла до Армана.
— Дозвольте поїхати з вами, — все ще не здавався юнак. — Я відчуваю лихе.
— Не хвилюйся, все буде добре. Адже зі мною охорона. Подбай про Мурада, поки мене не буде. Я залишаю його на тебе.
— Щасти вам, Султано.
Юнак поклонився, я провела поглядом рідню і жваво сіла в карету. Навіть не бачила сенсу прощатися, вважаючи, що за тижні два побачу їх знову. Та як же я помилялася. Виїхавши за межі Маніси, карета раптово зупинилася.
— У чім річ? — я здивовано поглянула на Джем. Вона виглянула з віконця, запитавши в одного з охоронців яка причина затримки.
— Ну що там? — не терпілось мені.
— Дорогу дерево перегородило. Зараз розчистять і поїдемо.
Я зітхнула, відчуваючи лід під серцем. Не знаю, що відбулося далі, але навколо роздався крик і брязкіт шабель. Невідомий чоловік в чорній масці на обличчі заглянув у карету. "Розбійники" промайнуло в моїй голові.
— Ідіть геть! Перед вами дочка Султана Мехмета Хана Селіндж Султан Хазрет Лері! Вас стратять! Не смійте чіпати Султану! — зарепетувала Джем.
В мене ж від шоку зник дар мови. Заклякли руки і ноги, затиснуло в горлі. Без зайвих слів "Маска" витягнула з карети спершу мою служницю, потім мене. Я зарепетувала, як навіжена. Раптово перед моїми очима блиснуло лезо ножа, яке загрозливо веліло мовчати. В моїй голові потьмарилось. Розбійник з ножем зв'язав мені руки й ноги і мав намір прив'язати до свого коня. Я намагалася противитися, та раптовий пекучий біль від удару по спині чимось важким відняв у мене можливість рухатися.
Я могла лише спостерігати. Картини крові і безжиттєві тіла тих, що колись захищали мене, пекли прямо в серце. Хотілося закрити очі, щоб ніколи більше не дивитися. На моїх очах поранили Джем, я бачила, як впало її тіло на землю і, певно, навіки закрилися очі. Сльози застилали все перед моїми очима.
Раптово, наче тінь, з'явився образ Армана та люди Шехзаде.
— Армане!
Зірвавши голос криком, я стала повідомляти йому про себе. Узрівши мене, він кинувся у бій. Я майже зраділа, розуміючи, що коханий врятує мене. Та враз один із розбійників завдав Бею удар. Юнак знесилено падав на землю, а сльози застилали мені очі. Я востаннє кричу ім'я коханого якимось несамовитим потойбічним голосом і помираю. У вухах тиша, перед очима — тьма... Помалу впадаю у безвість, втративши здатність бачити, чути і відчувати…
***
Сильний вітер, що зірвався дуже раптово, сколихав чорно-темно-зелені віти дерев в химерному танці. Сині свинцеві хмари нависли над передмістям Маніси, погрожуючи пролитися дощем. Загудів-зашумів старезний ліс, заохали мудрі сови на деревах, передчуваючи біду. Перші краплі дощу, холодні і навіть крижані, скропили стомлену змучену виглядом страждань землю. Вони падали і на дерева, і на траву, зовсім скоро прибитий порох впав на землю разом з водою, створюючи бруднуваті калюжі. На місці нещодавнього розбою, куди стали злітатися ворони-передвісники смерті, теж дощик не забарився. Він один здатен змити страшний злочин, попередити, що час розплати близько, голосом богів, який люди здавна звикли звати громом, спопелити божою силою — золотими нагайками-блискавками і відродити в холодних краплях води те, що здатне на відродження.
Завдячуючи зливі Арман потроху дійшов до тями. Першу хвилину він, не розкриваючи очі, всього лише лежав у калюжі води, перемішаної зі свіжою пролитою кров'ю, частина якої його власна. На голову юнака лилась вода з неба. Від вітру хиталась трава, лоскотала руки, обличчя. Зовсім не виразно відчувався пекучий біль у спині та якесь незрозуміле хвилювання. Він не мав сил ні згадати, що сталося, ні навіть розплющити очі і озирнутися. Картина вбитої варти неодмінно розповіла б йому про біду, що сталася із сенсом його життя — чорноволосою завжди усміхненою Султаншею.
#8594 в Любовні романи
#270 в Історичний любовний роман
#1976 в Жіночий роман
Відредаговано: 26.11.2022