Глава 11

Наступний день зустрів мене цілим спектром різнобарвних подій. Весь ранок я провела в покоях брата, де разом із Арманом наполегливо втручалася в державні справи. Зараз ми ніяк не могли дійти згоди щодо способу покарання одного купця. Мурад намагався зберігати свою статечність, цілком коректно виказуючи незадоволеність моїми намірами. Однак, я навіть не думала поступатися і нахабно доводила своє, бурхливо жестикулюючи. Арман вже давно затих і лише спостерігав за цією сутичкою.

— Селіндж, я — Шехзаде! — впевнено мовив брат з нотками ласки в голосі. Його очі яскраво продовжували фразу словами: "... і не збираюся іти на поводі в жінки, хоч навіть і в улюбленої сестри".

— Шехзаде, а я — Селіндж! — напористо продовжувала я суперечку, викликавши в чоловіків посмішки впертістю. — Мураде, Падишах не оцінить подібного. А ти славишся в народі справедливим і милостивим! Як і наш батько!

Врешті ця суперечка могла тривати ще довго, але раптово нас перебив прихід вартового:

— Шехзаде, завітала Мелійшах Хатун.

— Впусти, — видихнув Мурад, а я нервово підійшла до вікна, де стояв Арман. За мить в покої забігла схвильована і щаслива світловолоска. Очі її сяяли, волосся стирчало з усіх боків з-під шалі, а сукня була пом'ятою від довгого лежання. Я здивовано оцінила вигляд дівчини і якби не її щасливий вираз обличчя почала б хвилюватися.

— Що сталося, Мелійшах? У чім річ? — здивовано питає Шехзаде і бере руки фаворитки. Дівчина, що вже нам поклонилася, дзвінко щебече:

— Мій Шехзаде, Султано моя, я маю таку щасливу звістку! Сьогодні я знепритомніла в гаремі і довго пролежала без тями, а коли прокинулась, поруч сиділа Дамла Хатун. Вона сказала, що лікарка виявила мене... вагітною! Я вагітна! Мураде, ми станемо батьками! — вона так щиро виголошувала новину, що я навіть не одразу з'ясувала зміст її слів. 

Наступної миті мій дзвінкий щасливий сміх залив покої, як давно ми всі чекали цю звістку! Я почала боятися, що Шехзаде безплідний, адже скільки років жодна із наложниць не могла завагітніти. Та ось настав щасливий час! На радощах я міцно обійняла Армана, спантеличивши юнака зовсім. Хоча і він безмежно зрадів, що в його найкращого друга скоро з'явиться дитинка від коханої. Бей то знав, як мій брат кохає цю світловолоску. Мурад досі дивився очима сповненими щастя і здивування на свою фаворитку, немов не міг зрозуміти сенсу цієї простої фрази. Мелійшах почала лякатися, що її коханий не радий звістці, та вона дуже помилялася.

— Я стану... стану батьком, — врешті почувся тремтячий голос Мурада.

— Ви не раді? — трохи злякано озвалася фаворитка. Цієї миті сталося щось неймовірне. Шехзаде видав гучний видих, що сколихнув навіть фіранки на вікнах і з розгону налетів на дівчину, загортаючи її в свої обійми з щирим сміхом. Різко підхопивши Мелійшах на руки, він жваво покрутив нею у повітрі, не припиняючи сміятися і дякувати Аллаху. Я ще ніколи не бачила його таким щасливим. Хатун теж дзвінко сміялася, обіймаючи коханого. Коли її ноги торкнулися землі, їх вуста з'єдналися у довгому ніжному поцілунку.

— Ти ощасливила мене, кохана. Я ще ніколи не почувався таким щасливим. Проси в мене все, що забажаєш, — тремтячим голосом мовив юнак.

— Мені потрібне лише ваше кохання, іншого — не бажаю, — мило мовила білявка, прикрасившись рум'янцем на щічках.

— Я довіку раб твого кохання, Мелійшах Султан моя, — пролепетав новоспечений татко. Арман посміхнувся, зустрівшись зі мною очима. Зараз нас об'єднувала спільна радість. Мурад поглянув на нас, немов очима сказавши, що їх уже можна вітати. А більше я б і не втрималася, мені хотілось обійняти брата. Піднявши поділ сукні, я кинулася до них, міцно обіймаючи обох та бажаючи легких пологів і здорового малюка. Потім підійшов та привітав Арман, побажавши те саме.

— Ах, Мелійшах, ти принесла нам таке щастя! Мураде, ми влаштуємо свято! Я негайно дам розпорядження. А ще, ми повідомимо по всій Манісі і в Стамбул, що скоро на світ з'явиться маленький продовжувач Династії!

Я говорила так емоційно, що святкова атмосфера в покоях просто досягла самої стелі і тепер сонячним промінням лилася крізь вікна і двері.

— То може ти всі приготування береш на себе? — кумедно похитавши головою, посміхнувся Шехзаде, обіймаючи свою улюбленицю.

— Залюбки! Сьогодні ввечері святкуватиме весь санджак! І ми, звісно. Армане, ти запрошений. Повечеряємо в колі найближчих.

— Це велика честь, Султано, — радісно всміхнувся Бей.

— Селіндж все правильно каже. Я хочу провести цей вечір в колі трьох найкращих друзів. Султано, я залюбки прийму твою допомогу, — засміявся Мурад, а разом з ним і ми всі. Арман смикнув мене за рукав, показавши жестом на вихід. Він, як тактовна людина, хотів залишити радісних майже батьків наодинці. Посилаючись на заклопотаність, ми дружно покинули покої.

— Вони такі щасливі, — щиро всміхнувся юнак, першим порушивши тишу, коли ми повільно йшли коридором.

— Я стану тіткою... Аллах, яке ж це щастя! — я світилася радістю. Арман засміявся.

— Знаєш, Селіндж, ти ледь мене не задушила, коли почула цю новину від Мелійшах. Уявляю, як же ти зрадієш власній дитині.

Я посміхнулась, проте промовчала, розуміючи, що народжувати треба від коханих. Ми довго розмовляли про нейтральне, зовсім не бажаючи прощатися, та врешті, подарувавши юнаку посмішку, я хутко поспішила в гарем, де писала листи в Стамбул, готувала свято в гаремі і в покоях Шехзаде. До того ж дала розпорядження про подарунки вельможі і бідним, а також наказала, щоб накрили столи по всьому місті.

Наступив вечір. Я одягла золоту сукню яскравого відтінку з виділеним декольте і тугим корсетом. Мережані рукави злегка звисали з напіввідкритих плечей і, бувши розрізаними майже зверху, елегантно розвівалися, варто лише подути найменшому вітру. Поділ сукні чудово підкреслював мою фігуру і тендітність. Плечі мої покрили довгі скручені гадючками локони, а на шиї мерехтів при вечірньому освітленні Арманів ключик. Одягнувши легку місяцеподібну тіару на мою голову, Джем причепила до неї невидиму шаль, що ледь поблискувала золотим відтінком. Глянувши в дзеркало, я задоволено посміхнулася дівчині, чия робота була бездоганною.