Глава 10

Був холодний весняний вечір. Не дивлячись на прогріте сонцем повітря в полудень, зараз відчувався помітний морозець. Водночас повсюди розносилися духмяні пахощі щойно розквітлих квітів, які тепер були трохи притрушені білим приморозком. 

Повечерявши з Мелійшах, я не змогла всидіти у своїх покоях. Мене з неабиякою силою тягнуло в сад, хоч я і не розуміла подібного веління серця. Врешті була змушена підкоритися дивному невидимому провіднику з царства тіней. Гуляючи поміж деревами і кущами в одиноких алейках, я куталася в свою накидку і роздумувала над істинами цього світу. 

Здавалось, припалацовий сад сховав мене від усього світу в своїй величній самотності, та, на диво, я була тут не одна. Пройшовши кілька метрів в найвіддаленіші місця, куди рідко заходить і Династія, не кажучи про прислугу чи наложниць, мені починає здаватися, що я чую голоси і в одному впізнаю дзвінку фаворитку Шехзаде — Япрак. Мене це зовсім не дивує, адже здогадуюсь, що то вирішив прогулятися Мурад зі своєю улюбленицею. Це, звісно, щось нове, оскільки брат ніколи не виходить в сад такою пізньою порою в такі далекі місця із наложницею. Не надто романтичну натуру престолонаступника завжди вдовольняли його власні надійні і захищені покої. Він є мудрішим, залишаючись на своїй території, на відміну від мене — любительки пригод. 

Втім, якби й не моя вдача, то хіба зустріла б Армана? Як би я жила, не знаючи цього юнака? Певно, як і всі минулих сімнадцять років, але їх я вже пам'ятаю мало. Весь простір у моїй голові і серці цілком заповнив собою Бей за останній рік і чомусь я, яка так ревно виголошує про важливість вірності, зовсім не соромлюся, думаючи про одного чоловіка, коли виходжу заміж за іншого. 

Врешті мої думки знову направляються до дивної пари і їх розмови. Я хутко забуваю про те, що підслуховувати не гарно, зате згадую слова Мелійшах: "Япрак сумна, Шехзаде так і не кличе її"... Отже, поруч з наложницею не мій брат та й голос це однозначно не його. 

Тоді чий? 

Кілька кроків — і я стою майже з самими людьми. Мені майже видно їх, а вони занадто зайняті своєю розмовою, аби помітити мене. Як же розтягнулося в здивуванні моє личко, коли поруч з фавориткою брата я помітила постать Баязита Паші. Того самого Баязита Паші, що є моїм нареченим. Стала прислухатися, затамувавши подих і навіть стукіт серця. "Що може бути спільного у цих двох людей?" — час від часу питала себе, але уривок їх розмови все мені пояснив.

— Послухай, Япрак, не зли мене! Я тобі вже все сказав. Нічого не буде. Нічого не може бути. Аллах свідок, якби був вихід, я б... Я б повернув той день назад... Але це неможливо. Навіщо ти мене кличеш, нащо пишеш? Я нічого не вдію... — його голос межував із відчаєм і люттю.

— Баязите, але як ти не розумієш? — благала дівчина, хлипаючи. Її обличчя для мене було чітким. Хатун плакала.

— Це ти не розумієш! — безцеремонно перервав її Паша. — Все, ти маєш забути. Забудь, Япрак. Нічого не було, це просто сон. Невже ж не бачиш, як нас доля розкинула? Ти — фаворитка самого Шехзаде, я — наречений великої Селіндж Султан. Це кохання — просто сон. Його більше немає, Япрак. Використаймо той шанс, який доля вручила просто в руки. Хіба він щодня дається? — він вів так наполегливо, що навіть мені серце стиснуло, глянувши на розчервоніле личко дівчини. Та вона не здавалася. Гордо, чого досі не було навіть в гаремі, вона відкинула в голову і пильно глянула в очі Баязита.

— Ти справді її кохаєш? — він мовчав, лише кивнувши головою, а я помітила ревність в очах Япрак. — Ні, ти брешеш. Ти не можеш так легко забути мене. Чи ти ніколи мене й не кохав?

Баязит помітно знітився:

— Кохав! Кохав, Япрак, поки ти не зрадила мене. Поки я вирішував справи у далекім санджаку, ти мала чекати мене, як моя наречена. Я приїхав, тебе не застав. Ти фавориткою Шехзаде стала. Як же це, кохана? Ти сама зрадила мене, — і тут мені мало не відвисла щелепа. Япрак заридала ще більше, а потім підняла одну брову і мовила:

— Ти вирішив помститися мені, одружившись з Селіндж? Але ж я казала, що не винна?

— Не треба мені помсти. Я кохаю Султану. Вона благородна і велична, до того ж вірна.

— А ще закохана і не в тебе. Тобі не знищити Армана. Він ні від стріли не гине, ні словами його не залякаєш. Я чула, його вже намагалися вбити, а толку?

— Іди геть, Япрак! І запам'ятай, більше ніколи не клич мене. Я нове життя розпочинаю.

— Баязите, — взмолила дівчина, а я вирішила, що почула для себе достатньо. Я була шокованою тим, про що випадково дізналася. До того ж такий випадок вирішував весь мій головний біль.

— Я вам не завадила? — пригладивши зачіску і розправивши сукню, я схрестила руки на грудях і сміливо вийшла із тіні. Ошелешена парочка розчаровано і злякано застигла на місці. Готова заприсягнутися, що зараз Паша згадував мою обіцянку, за якою я не пробачу йому найменшої помилки. Япрак же винувато морщилася, розуміючи, що перед нею не лише суперниця, як жінка, але й Султанша, яка стоїть за спиною Мелійшах.

— Султано, дозвольте я все поясню... — в один голос озвалися вони. Я посміхнулася.

— Не варто, я все сама чула... Отже, нещасливе кохання?

— Султано... Ви... — затявся Баязит, іноді дивлячись на мене, іноді приглядаючись до землі.

— Япрак, повертайся в палац. Іди в мої покої і чекай там, — раптово спадає мені на думку і я пильно дивлюся на злякану дівчину, яка тут же виконує мій наказ і зникає. Тоді ж запитально дивлюся на Пашу.

— Я слухаю вас...

— Султано, пробачте... — тільки й каже нещасний, згадуючи, що це вже вдруге, коли я застукую його за негідними розмовами.

— Ну то? Баязите, я не хочу, аби те чому я мимовільно стала свідком турбувало мого брата і батька. Вони визнають це зрадою Династії, мені не хочеться, щоб до такого дійшло. Ви маєте все розповісти, інакше я не зможу виправдати вас.

— Султано, ще до того, як ми познайомилися, я зустрів Япрак на невільничому ринку. Вона була змученою і зляканою, але все одно не менш прекрасною ніж тепер, у шовках з палацу. Я викупив її і привіз додому. Спершу вона служила в нашому маєтку, ми покохали одне одного. Але батько був проти цього кохання, він робив усе, аби я одружився з вільною багатійкою.