Глава 5

Сьогодні чудесний день... Один з багатьох сонячних і привітних. Павутинки бабиного літа літають в повітрі. Це означає лиш одне — скоро наступить золота осінь. Я люблю цю пору... Одягла свою золотисту сукню, розплела волосся і сиджу на терасі, смакуючи шербет із Дільрубою Султан та Сафіє з Ердоганом. На душі в мене спокійно і хороше...

— Мої милі Султанші, я хочу повідомити вам одну новину... — Дільруба засвітилася щастям і навіть засміялася.

— Яку ж це? — ми з сестрою переглянулися, теж посміхнувшись.

— Я... Я навіть не знаю, як сказати. Я ще нікому не казала, крім Володаря, захотіла, аби ви дізнались першими. Я й не мріяла про таке щастя знову... Я вагітна, любі мої! — як же вона сяяла! Яскравіше тисячі, та що там, мільйонів зірок!

— Мамо! Яке щастя, я так рада! Ердогану, в нас буде братик або сестричка! — щасливо запищала Сафіє, згортаючи в обійми Валіде і Шехзаде, що не надто розумів, що відбувається.

— Слава Аллаху! Султано, щастя то яке! Вітаю, вітаю вас! Дай Всевишній легких пологів і здорового дитятка! — я перекинула мисочку з печеними голубами і міцно обійняла рідних людей. Оце справді хороша новина і я дуже рада за чорняву кадину, яка стільки для мене зробила! Це був фурор нашого щастя! Я навіть дякувала своїй хворобі, бо завдяки їй батько і моя майже мама знову зблизилися. Нашу ідилію перервав прихід Юсуфа аги. В його руках було дещо, що одразу привернуло мою цікавість.

— Султано, це вам... Лист з Франції.

Я хутко витягнула папір із дорогого футляра і пробігла по ньому очима. Тоді міцно стиснула його і посміхнулася.

— Що там, Селіндж? — занепокоєно поглянула чорнявка.

— Все, як ми сподівалися. Печать на місці, її доводи і слова. Принцеса дуже сердита на служницю. Її ім'я Анна, виявляється. Я тепер знаю, що ми зробимо з нашою Мегей...

— Віддамо господині?

— Нехай сама з нею розбирається, щоб не казала, що османи — варвари, — я дзвінко засміялася, але не тому, що це було смішно, а тому, що все складалося так, як треба. До мого сміху долучилися всі присутні, навіть Юсуф ага і маленький Ердоган, який виліз мені на ручки і міцно притулився.

— Юсуфе, шоу починається... — я підморгнула азі.

— З чого ми розпочнемо? Повідомити Міхрімах Хатун?

— О ні... Накажи підготувати бучне свято на честь Дільруби Султан. Далі все піде, як по маслі!

Ага поклонився і вийшов геть. Я зі сміхом кинулася лоскотати братика і цьомати його пухкенькі щічки. Потім одягнула високу корону і, широко посміхаючись, мовила:

— Дільрубо Султан, ідіть до Валіде. Розкажіть їй новину і скажіть, що я особисто все влаштовую з її великої згоди. Сафіє, мила, тобі не буде важко утішити нашу Мегей? Іди до неї, наче б то поцікавитися про її самопочуття і про все їй розкажи. Намагайся, аби її зачепили твої слова. Скажи, що тепер Дільруба стане ще могутнішою. Наймогутнішою, бо матиме двох Шехзаде. Тепер вона всім керуватиме і таке інше. Але не перестарайся. А ми з маленьким Шехзаде в гарем і до батька, — роздавши всім розпорядження, я легко посміхнулася і, взявши Ердогана за ручку, пішла на терасу, що виходить в ташлик. Тим часом Дільшах Хатун спустилася вниз і оголосила:

— Увага! Дівчата! Наша прекрасна кадина, чарівна Дільруба Султан вагітна! Моліть за неї Аллаха! З щедрості нашої єдиної баш-кадини в цім палаці, нехай на вас проллється золотий дощ!

Наложниці з радістю пищали і сміялися, коли монети з рук маленького Шехзаде сипалися на їх голови. Я ж тримала мішечок, підставляючи до ручок братика, і щасливо сміялася. Потім в гаремі кожному персонально давали по монетці в руки, до того ж дві скрині з дорогоцінностями теж піднесли настрій дівчатам. Вони те й робили, що вихваляли щедрість Султанші і все принижували Мегей, яка після почутої новини дуже розгнівалася і дала Міхрімах потрібні розпорядження. Потрібні для нас, не для неї. Валіде Султан схвалила моє рішення про свято і прийняла допомогу. Отож скоро тут все закипіло — зашуміло... Як вдало, на порозі за дійством спостерігала Гюльчічек Султан.

Потім я взяла ручку малого принца і помчала "Золотим Шляхом" до покоїв Повелителя. За кілька хвилин ми стояли перед батьком, вклоняючись йому. Він щасливо посміхався, оскільки радів новині про вагітність милої баш-кадини.

— Володарю, коли я узнала, то була на сьомому небі від щастя! Хай Аллах береже Дільрубу Султан і дитятко у її лоні.

— Дякую, моя хороша донечко.

Я підбігла до батька, міцно обійнявши його.

— Татку, вітаю вас. В мене буде братик або сестричка? Я не буду наймолодшим тепер? А ти мене любитимеш? — щебетав Ердоган, сидячи на колінах Султана, а той розповідав йому, що завжди обожнюватиме всіх своїх діточок, кількість яких стрімко зростає. Я жваво розповідала про свято, що влаштовую в гаремі на честь вагітності кадини. Закінчивши розмовляти з Падишахом, я відвела Шехзаде до його матері і повернулася у свої покої, аби підібрати образ для вечері. Мій вибір впав на розкішну сукню молочного кольору, що прекрасно підкреслювала мій стан і вишуканість. До того всього на днях мала повернутися Гевхерхан і я щиро сподівалася, що вона встигне до початку бурі, адже це треба бачити своїми очима. Заклавши волосся в корону, я гордо спустилася в гарем, звідки лилася прекрасна музика. Всі члени Династіїї мило розважалися, наложниці танцювали. Наче казка. Тим часом Міхрімах Хатун чудово виконувала свою роль, риючись у речах Дільруби Султан в її покоях. Мегей сиділа, мов кам'яна. Їй, бачте, було не веселе свято на честь суперниці.

— Увага! Султан Мехмет Хан!

Володар гордо зайшов у гарем та сів поруч з Валіде. Тепер настав час діяти.

— Повелителю, Валіде Султан, дозвольте дещо сказати, — промовила я, звертаючи на себе увагу родичів.

— Що ти хотіла, доню? — всміхнувся батько.

— Я прошу вашого дозволу кинути Мегей Хатун в темницю, — сміливо заявила я, шокуючи народ.

— Селіндж! — обурено вигукнула Гюльчічек.

— Самозванці не місце тут, Султано! — вигукнула я. — Самозванці і зрадниці.